Інноваційні технології в організації дозвілля в мікрорайоні | MegaDOCs

Інноваційні технології в організації дозвілля в мікрорайоні

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Київський Університет імені Бориса Грінченка

Інститут Людини

ІНЗД

Інноваційні технології в організації дозвілля в мікрорайоні

Київ

2015

Зміст:

Вступ

1. Організація дозвілля дітей

2. Форми і методи дозвіллєвої роботи з дітьми

3. Інноваційні технології в організації дозвілля

Висновок

Література

Вступ:

Організація дозвіллєвої діяльності має надзвичайний вплив на формування особистості у дитячому віці. Всебічний і гармонійний розвиток людини є не лише високим соціальним ідеалом, а й необхідною умовою для вирішення завдань, що стоять на сучасному етапі розвитку суспільства. Заклади культури дають дітям можливість задовольнити свої духовні, пізнавальні, розважальні, фізичні, художні, аматорські та ін. потреби. Тому проблема поліпшення якості дозвіллєвої діяльності дітей в закладах культури є актуальною і соціально важливою.

Організація дозвілля дітей та молоді все частіше усвідомлюється вченими і практиками як гостра необхідність сьогоднішнього дня.

Сучасна соціокультурна ситуація, криза суспільства породили найскладніші проблеми у вихованні підростаючого покоління і в становленні окремо взятої особистості.

Багаторічна ігнорування об'єктивних явищ, що відбуваються у сфері організації вільного часу підлітків і молоді, низький рівень пропонованих форм дозвіллєвого спілкування, нерозвиненість матеріально-технічної бази закладів культури привели до того, що з кожним днем зростає криміногенность серед підлітків; збільшується кількість дітей-бродяг, неповнолітніх повій, наркоманів. Число підлітків, які вживають наркотичні речовини, за останні десять років збільшилася в 10 разів, причому вік прилучення до наркотиків 14 років, але зустрічаються навіть 6-8-річні діти.

Відсутність комплексних педагогічних досліджень, нових технологій в організації вільного часу дітей та молоді призводить до того, що в цій діяльності часто спостерігаються байдужість керівних працівників, професійна некомпетентність і навіть профнепридатність організаторів дозвілля.

Сьогодні в дозвіллі підростаючого покоління ми спостерігаємо складні суперечливі явища. З одного боку, підлітки часто не готові до вибору тих видів діяльності та занять, які їм пропонують установи сфери культури та дозвілля. З іншого боку, існуючі гуртки, аматорські об'єднання та клуби за інтересами не готові задовольнити постійне прагнення молоді до самостійності і оригінальності у виборі форм проведення вільного часу.

Підлітки не володіють стійкістю інтересів в плані проведення свого вільного часу і часто охоче переймають від дорослих їх моделі заповнення дозвілля, які не завжди позитивні.

1. Організація дозвілля дітей

Сучасна цивілізація досягла такого ступеню розвитку, коли подальший рух уперед повністю залежить від проблеми вдосконалення людини. Всебічний розвиток особистості стає не тільки гуманним ідеалом, а й набуває характеру закономірного розвитку суспільства

Поліфонічність вільного часу сприяла розробці різних методологічних підходів, концепцій, дослідницьких напрямів у теоретичному осмисленні його сутності. Вона визначається станом усього комплексу соціально-економічних, політичних і культурних чинників, що забезпечують життя суспільства.

Перш ніж приступити до характеристики виховних можливостей вільного часу, шляхів його раціональної організації, слід чітко й зрозуміло осмислити, що ж варто розуміти під вільним часом дітей. Серед праць, присвячених проблемі організації вільного часу, поняття «вільний час дітей» тлумачиться по-різному. Дехто з вчених розглядає його як час для забав і розваг, або як час, який треба чимось заповнити. Тому вільний час дитини розглядають як частини загального бюджету часу, що залишається після виконання нею навчальних обов’язків, задоволення природно-фізіологічних потреб. Він використовується за власним розсудом людини. Зміст його визначається рівнем духовного розвитку. На думку Н.Ф. Аксютіна,за цілеспрямованого педагогічного керівництва вільний час сприяє здійсненню основної мети виховання – всебічного гармонійного розвитку особистості.

Отже, вільний час – це частина часу дитини, в період якого проходить формування особистості, спрямованого на її всебічний і гармонійний розвиток.

Культурно-дозвіллєва діяльність є процесом створення, розповсюдження й множення духовних цінностей. Ця думка підтверджується таким визначенням: «Культурно-дозвіллєва діяльність є спеціалізованою підсистемою духовно-культурного життя суспільства, що функціонально об'єднує соціальні інститути, покликані забезпечувати розповсюдження духовно-культурних цінностей, їх активне творче освоєння людьми у сфері вільного часу з метою формування творчо активної особи.

Аналізуючи сутність вільного часу, Н.Ф. Аксютин виділив ознаки, які розкривають його сутність [2]:

Перша ознака полягає в можливості мати у своєму розпорядженні вільний час, звільнений, умовно кажучи, від необхідної діяльності. Це ознака містить у собі важливу характеристику як самоцінність проведення часу, що відчувається особою як вільна діяльність. В організаційному плані важливо мати на увазі, що основною цінністю вважається не сама можливість «робити, що хочу» в процесуальному аспекті, а об'єктивний зміст і суспільна цінність, тобто якою мірою вільна діяльність сприяє всебічному розвитку особистості.

Друга ознака припускає, що свобода вибору занять на власний розсуд більша, ніж в інших сферах життєдіяльності людини. Інакше - вільний час не має жорсткої правової, технологічної й соціальної регламентації, характерної для сфери робочого часу.

Третя ознака характеризується зміною видів діяльності у вільний час, взаємозамінністю занять, їх вільним чергуванням і послідовністю. Ця ознака багато в чому обумовлена пошуком різних форм самореалізації, необхідністю зміни емоційно-духовних станів, фізичного й інтелектуального напрямів

Четверта ознака – безпосередня спрямованість вільного часу на саморозвиток особи як узагальнююча, інтеграційна характеристика її сутності, у якій міститься вся решта ознак.

Дозвілля – це діяльність людини, що обирається за власним правом, обмежена часом і вільна від необхідності працювати для задоволення матеріальних потреб.

Жорж С’ю вважав, що дозвілля має чотири різновиди: рекреаційне, практичнее, культурнее, соціальне [1].

Рекреаційне дозвілля передбачає заняття пов’язані із фізичними та розумовими навантаженнями, сприяє фізичному розвитку.

Практичне дозвілля – це створення предметів ужиткового характеру, речей декоративно-ужиткового характеру (одяг, ремонт квартири, удосконалення інтер’єру, квітникарство, садівництво).

Культурне дозвілля – спрямоване на інтелектуальний розвиток особистості, наближення людей до естетичних, духовних цінностей.

Соціальне дозвілля передбачає, перш за все, здійснення комунікації в процесі сімейного дозвілля, виховання дітей, спілкування за межами дому, що сприяє соціалізації людини.

Дозвілля виконує такі функції:

- психологічну: полягає в тому, що дозвілля є розвагою, грою, а також немалу роль відіграє у розвитку особистості;

- соціальну: залежно від економічного статусу проведення дозвілля та від фінансового стану людини, що є показником її престижу;

- терапевтичну: полягає в тому, що дозвілля забезпечує відновлення, оздоровлення, реабілітацію людського організму;

- економічну: активного розвитку набула індустрія дозвілля, найбільше вона розвинена у ігровому дозвіллі.

Для кожного елементу в структурі вільного часу характерним є відпочинок і відновлення сил. В організації і проектуванні тих або інших форм вільного часу людина повинна чітко уявляти, що є визначальним, домінуючим у цьому процесі, а що виконує допоміжну, підлеглу роль. Не тільки зміст впливає на структуру вільного часу, а й структура впливає на зміст. Якщо творча діяльність є провідним компонентом структури, то це гармонізує весь зміст вільного часу, робить його насиченим більш прогресивними видами діяльності. І навпаки, якщо основним компонентом структури є дозвілля, пов'язане переважно з різними видами відпочинку й розваг, то це збіднює зміст вільного часу. Природно, що соціальна сутність вільного часу при такому розмежуванні не змінюються, обидві складові частини необхідні для розвитку людини (дитини).

Спрямований на всебічний та гармонійний розвиток особистості, вільний час у кожному конкретному випадку виконує специфічні функції.

Розуміння функцій вільного часу допоможе уникнути стихійності, випадковості в його організації, повніше використовувати його потенційні можливості.

Функції:

Розвиваюча функція– спрямована на духовний, моральний, фізичний розвиток особистості.

Орієнтаційна- ставить за мету здійснення соціальної й професійної орієнтації дітей.

Комунікативна – спрямована на задоволення однієї з провідних потреб особистості, особливо підростаючої, потреби в спілкуванні.

Рекреаційна– передбачає відновлення фізичних, духовних і психічних сил, витрачених у процесі навчання, суспільної діяльності, забезпечення дітей зарядом бадьорості, енергії, життєрадісності.

2. Форми і методи дозвіллєвої роботи з дітьми

Термін „форма” вживається в різних значеннях. Форма (узагалі) – пристрій, структура, зовнішнє вираження чого-небудь, система організації чого-небудь. Форма не може існувати ізольовано від змісту. Поняття форми стосовно діяльності у сфері вільного часу може мати різне значення. Насамперед, форма є вираженням змісту культурно-дозвіллєвої діяльності, формами називають способи організації вільного часу .

Сьогодні клубні об’єднання захоплюють мільйони людей і вже тому представляють собою значущий факт, що потребує детального вивчення і пильної уваги громадськості. За розумної організації вони здатні сприяти вирішенню важливих соціально-політичних завдань, що стоять перед нашим народом.

Основу клубного об’єднання становить спільність людей на ґрунті таких інтересів, задоволення яких потребує спільних дій. Дитина, що має інтерес до музики, філателістки, літератури і т.д., може реалізувати його індивідуально: читати вдома книги, збирати марки, слухати музику. Такий спосіб задоволення інтересів не приведе до виникнення об’єднання Але якщо у дитини є потреба в колективному прослуховуванні музики, в спільному переживанні емоціонального потрясіння, якщо він хоче поділитися з ким-небудь радістю власного відкриття, обговорити з однодумцями прочитане, посперечатися з однолітками на рахунок хвилюючих проблем, - тут їй на допомогу приходить клубне об’єднання.

Своєрідність організації дозвілля з дітьми в клубах полягає в тому, що вона представляє собою колективну діяльність. Характерною ознакою дозвіллєвої діяльності є відсутність будь-якого тиску ззовні. Психологічно вільна діяльність сприймається як задоволення.

Отже, клуб (з англ. – „club”) – це громадська організація, яка об’єднує групи людей (дітей) з метою спілкування, комунікації, пов’язаною з політичними, науковими, художніми, спортивними, професійними та іншими інтересами, а також для спільного відпочинку та розваг (проводиться у позаробочий час).

У незалежній Україні клуби та клубні об’єднання максимально адаптовані до сучасного життя. Значно знизилась цінність громадських клубів з культурно-просвітницькими програмами. На перше місце виходять клубні заклади, які виконують рекреаційну, оздоровчу, комунікативну, соціальну, пізнавальну функції та ін., що є абсолютним відтворенням клубної діяльності людей за прикладом розвинених країн західної Європи і США. Отримали розвиток клуби соціального престижу. Дуже поширеними стали клуби за віковою категорією, до яких можна віднести і дитячі клуби, що виконують пріорітетно-рекреаційну, творчу, виховну функції. Збільшилась чисельність клубів за інтересами.

До форм організації культурно-дозвіллєвої діяльності дітей належать виїзні уроки, бесіди, зустрічі, дні музею в школах, організація пересувних виставок; читання лекцій, організація конкурсів вікторин.

Невід’ємною складовою організації дозвілля є діяльність парків. Парки – комплексні установи культури, що мають багатомільйонну аудиторію. Це найбільш відвідувані, найбільш масові місця відпочинку, особливо учнівською молоддю. Сьогодні парки культури й відпочинку – на початку складного шляху великої роботи, яка потребує від усіх адміністративних структур, як парку, так і міста, граничної наполегливості, енергійних дій, а головне – капіталовкладень у перебудову бази й удосконалення всієї культурно-масової роботи, пов’язаної з правильною організацією вільного часу як дітей, так і дорослих. Для того, щоб у цьому напрямку парки могли працювати в повну силу, насамперед, необхідно вивчити інтереси й потреби своїх відвідувачів, застосовуючи методи анкетування, проведення вечорів «питань і відповідей», присвячених діяльності парку, а також залучення місцевих органів друку.

3. Інноваційні технології в організації дозвілля

Розвиток соціально-педагогічної роботи в Україні за останнє десятиріччя характеризується переосмисленням традиційних підходів до роботи з дітьми та підлітками, значними змінами та новаціями в цій сфері.

Вільний та всебічний розвиток особистості є не тільки високим соціальним ідеалом, але й важливою умовою становлення суспільства, яке орієнтується на універсальні, гуманістичні та демократичні цінності.

У зв’язку з політичними, економічними й соціокультурними змінами, що відбуваються в нашому суспільстві у всіх сферах його життя, значно змінилися зміст та форми культурно-дозвіллєвої діяльності, які мають велику силу смислового та емоційного впливу на особистість.

Сучасні методи і форми культурно-дозвіллєвої діяльності школярів обумовлений потребами суспільства в розширенні демократії та гласності, удосконаленням суспільних відносин, розвитком різнобічних здібностей учнівської молоді, продуктивним проведенням їх дозвілля.

В організації культурно-дозвіллєвої діяльності школярів сьогодні виділяють такі основні методи:

Методи гри й ігрового тренінгу. Гра – самостійний і законний для учнів, дуже важливий вид їхньої діяльності. Гра виявляє знання, інтелектуальні сили. Вона показує рівень організаторських здібностей учнів, розкриває творчий потенціал кожного учня.

Методи театралізації. Дозвілля учнів має нескінченну безліч сюжетів і соціальних ролей. Метод театралізації реалізується через особливий словник спілкування, обряди, ритуали. Театралізація знайомить учнів з різноманітними сюжетами життя.

Метод змагання. Змагання – внутрішня „пружина” розкручування творчих сил, стимулювання до пошуку, відкриття, перемог над собою.

Метод рівноправного духовного контакту. Він заснований на спільній діяльності дітей і дорослих „на рівних”. Педагоги-організатори, соціальні педагоги, учні – рівноправні члени шкільного клубу, драмгуртка, творчих об’єднань, заснованих на демократичному, гуманізованому спілкуванні.

Методи ситуацій, що виховують, тобто покликаних до життя процедур, самореалізації, довіри, уявної довіри, недовіри, організованого успіху та ін. Ситуація, яка виховує, – це ситуація що спеціально створюється вихователем.

Імпровізація – дія, не усвідомлена й не підготовлена заздалегідь, експромт. Імпровізація виводить на практичну й творчу заповзятливість. Мистецтво імпровізації – це породження спокуси творчого зусилля. Імпровізація базується на синдромі наслідування з привнесенням свого авторського початку.

Масові, групові та індивідуальні форми виховної роботи:

У педагогічній літературі прийнята така класифікація форм організації виховання, в основу якої покладено кількість учнів, які беруть участь у виховному заході. Розрізняють масові, групові та індивідуальні форми. До масових форм виховної роботи належать: тематичні вечори, вечори запитань і відповідей, конференції, тижні різних предметів, зустрічі з видатними людьми, огляди, конкурси, олімпіади, туризм, фестивалі, виставки стінної преси тощо.

Масові форми роботи. Найпоширеніші форми масової виховної роботи — це читацькі конференції, вечори, зустрічі, кінофестивалі.

Читацька конференція — важливий засіб пропагування художньої та науково-популярної літератури серед учнів. Конференція допомагає учням глибоко зрозуміти зміст та образи твору, особливості мови та стилю, більше знати про особистість письменника, дати правильну естетичну оцінку подіям, описаним у творі. Структура проведення читацької конференції залежить від теми, класу; Це може бути бесіда в V — VII класах, доповіді учнів VIII — IX класів.

Тематичні вечори – присвячуються суспільно-політичним подіям, державним святам, пам'ятним і знаменним датам у житті народів України. Цінність тематичного вечора полягає в тому, що в його підготовці та проведенні беруть участь самі учні, вони проявляють ініціативу, самостійність, ерудованість у виборі теми, запрошують гостей, оформляють приміщення, готують книжкові виставки, художню самодіяльність, підбирають кінофільми тощо.

Вечори запитань і відповідей — одна з ефективних форм організації виховання учнів, це цікавий і живий засіб роз'яснення школярам різноманітних питань внутрішнього і міжнародного життя України, виробництва, науки, техніки, культури, спорту, явищ природи.

Сократівські бесіди — колективні роздуми над життєво важливою світоглядницькою проблемою. Сократ пропонував учням систему запитань, послідовні відповіді на які приводили до істини. Запитання для обговорення також можна взяти з бесід Сократа (Платон. Твори. Т. II) та з сучасного життя.

На початку сократівської бесіди проводиться розминка, учням пропонуються жартівливі вправи, цим самим задається хороший настрій. Коли емоційна напруга досягає найвищого рівня, бесіду слід завершити, щоб учні не перевтомилися. Найкращий варіант фіналу — письмові твори про свою думку з обговорюваної проблеми. Учитель або педагог-організатор аналізує ці роботи і повідомляє дітям свою думку.

Сократівські бесіди не потрібно проводити часто, зате постійно і регулярно. Це сприятиме виробленню в учнів звичку аналізувати життєво важливі проблеми. При проведенні сократівських бесід бажано використовувати музичний фон, репродукції картин, фрагменти з творів художньої літератури.

Відкритий мікрофон — це форма публіцистичної діяльності учнів у школі. Звичайно учні критикують негативні сторони життя школи, розмірковують над життєво важливими проблемами. Теми виступів можуть бути сформульовані таким чином: "Що я хочу сказати...", "Чому в мене болить душа", "Увага, проблема", "Прошу слова". Виступи можуть бути побудовані за схемою: "Теза — аргумент — ілюстрація". Для організації відкритого мікрофона створюється робоча група, яка бере на себе організаційну, технічну та естетичну підготовки, встановлює кількість ораторів, забезпечує тишу під час виступів.

Публічні лекції – це лекції для школярів, на яких присутні вчителі, іноді батьки. Вони тривають 15 – 20 хв. і проводиться під час великої перерви. Щоб зацікавити слухачів, лекція повинна бути інформаційно-насиченою, з яскравими прикладами, впливати на настрій слухачів, мати продумане оформлення. Тематика лекцій може бути найрізноманітнішою: "Людина і природа", "Людина і краса", "Людина і гроші", "Людина і одяг", "Людина і мода", "Людина і мистецтво", "Життя і смерть" та інші. Публічна лекція — це завжди узагальнена інформація наукового, філософського плану, вона розвиває мислення учнів, учить замислюватися над проблемами життя, філософськи їх обмірковувати. Корисно періодично вносити елементи новизни в зміст, методику проведення й оформлення лекцій.

Групові форми роботи — це клуби, гуртки, екскурсії, походи, класні виховні години тощо. Найбільш дієвою і популярною формою позакласної виховної роботи є клуб.

Клуб у школі – це об'єднання учнів за інтересами на добровільних засадах, яке здійснює різноманітну творчу діяльність, має певну структуру і орган самоврядування.

Виховний процес у сучасній школі неможливо уявити собі без включення учнів до клубної діяльність, що організовуються на добровільних засадах з урахуванням інтересів і потреб дітей. Вона створює умови для розвитку творчих здібностей, для спілкування, самовираження і самоствердження школярів, надає їм можливості для відпочинку та задоволення своїх гедоністичних потреб.

Перша ознака клубу – добровільність входження до об'єднання. Клубне об'єднання характеризується загальнодоступністю його для будь-якого члена шкільного колективу. Не можна обмежувати доступ до клубу учням, які мають низьку успішність, порушують дисципліну; недопустимий конкурснмй прийом в об'єднання.

Загальнодоступність занять для всіх бажаючих визначає самодіяльний характер організації клубного об'єднання і демократичний стиль його життєдіяльності, засновані на свободі вибору занять.

Діяльність шкільних клубних об'єднань спрямована не стільки на результат, скільки на процес, що приносить задоволення його учасникам.

Найважливіші функції клубу:

Стимулювання суспільної активності шляхом організації дозвіллєвої діяльності великих мас людей.

Розвиток соціально-культурної творчості.

Широке спілкування в результаті спільної діяльності.

Забезпечення культурного відпочинку й розваг.

Діяльність клубів та об'єднань за інтересами:

За тематичною спрямованістю клуби бувають економічні, історичні, політичні, культурологічні, світоглядні, народознавчі, юридичні, інформаційні, відео-клуби. Розглянемо особливості діяльності деяких клубів.

Екологічні клуби. Членом клубу може бути кожен, хто не байдужий до рідної природи, відчуває себе справжнім господарем на землі. Діяльність цих об'єднань спрямована на вироблення у школярів досвіду раціонального використання природних ресурсів, а також вироблення вмінь природоохоронного характеру. Учасники клубів оберігають джерела, малі річки та водойми, розчищають і впорядковують їх, ведуть боротьбу із забрудненням річок, пропагують екологічні знання серед населення.

Любительські клуби мають на меті задоволення різнобічних інтересів молоді, сприяють організації здорового способу життя, розширюють кругозір з певної проблеми. Серед дівчат популярними є клуби "Наталя", "Спілкування", "Господарочка", "Любисток" та інші. Наприклад, мета, поставлена перед клубом "Любисток", полягає у формуванні жіночої особистості, ознайомлення з проблемами розвитку сучасної молодої сім'ї, питаннями ведення домашнього господарства тощо.

На засіданнях клубів розглядаються проблеми кохання і здоров'я, гостинності, кулінарії, культури сервірування столу, сімейного бюджету молодого подружжя, роль музики та книги в житті молодої сім'ї. На засіданнях клубу обов'язковими гостями мають бути психологи, лікарі, художники-модельєри, перукарі, косметологи та інші спеціалісти.

Індивідуальні форми виховної роботи: читання художньої літератури, колекціонування, філателія, нумізматика, гра на музичних інструментах, вишивання, малювання тощо. Індивідуальні форми роботи повинні пов'язуватися з груповими і фронтальними. Це підготовка виступів на конференції, до участі в конкурсах, олімпіадах. Особливе місце серед індивідуальних форм виховної роботи належить позакласному читанню. Обговорення книги бажано організувати таким чином, щоб виникали дискусії, обмін думками. Особливу увагу слід звернути на учнів, які мало читають, і на тих, хто захоплюється детективною літературою, для них треба підбирати цікаві книги, в яких порушуються важливі морально-етичні проблеми.

Цікавою формою індивідуальної виховної роботи є колекціонування – збирання однорідних предметів, які викликають науковий, художній, історичний інтерес. Цим процесом потрібно керувати. Учні найчастіше колекціонують марки (філателія), монети (нумізматика), художні листівки, плакати, репродукції, мінерали, плоди, насіння тощо. Інколи корисною може бути організація в класі виставки і огляду колекцій, які є в учнів. Таку виставку потрібно ретельно готувати: вивісити гарно оформлене оголошення, повідомити про виставку в стінній газеті, переглянути попередньо всі експонати, скласти план проведення виставки.

Дозвілля, як ніяка інша діяльність, надає можливість учневі усвідомити себе особистістю, індивідуальністю, самоствердитися, розвинути свої інтереси та здібності та одночасно усвідомлювати себе частиною колективних спільнот.

Висновок:

Отже однією з актуальних проблем діяльності культурно -дозвіллєвих установ, є організація дозвілля молоді. Вільний час одна із важливих коштів формування особистості молодої людини. Воно впливає на його виробничо -трудову сферу діяльності, бо у умовах вільного часу найбільш сприятливо відбуваються рекреаційно- відновлювальні процеси, знімають інтенсивні фізичні і психічне навантаження. Використання вільного часу молоддю є своєрідною індикатором її культури, кола духовних потреб та інтересів конкретної особи молодої людини чи соціальної групи..

Як частина вільного часу, дозвілля приваблює молодь його не регламентованістю і добровільністю вибору його різноманіттю форм, демократичністю, емоційним забарвленням, можливістю поєднувати не фізичну й інтелектуальну діяльність, творчу й споглядальну, виробничу та ігрову. Для значній своїй частині молоді соціальні інститути дозвілля є головними сферами соціально культурної інтеграції і мистецької самореалізації. Тому дуже важливим в наш час є інноваційні технології в організації дозвілля.

Література:

1. Петрова І.В. Дозвілля в зарубіжних країнах. – К., 2005.

2. Аксютин Н.Ф. Культурно-досуговая деятельность. – Казань, 1995.

3. Максимюк С.П. Педагогіка. / [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://pidruchniki.ws/14990528/pedagogika/zmist_pozaurochnoyi_pozashkilnoyi_vihovnoyi_roboti

4. Організація вільного часу школярів [Електронний ресурс] – Режим доступу:http://softacademy.lnpu.edu.ua/Programs/Organizacia_vilnogo_chasu/part_

5. Паладь С.Л. Клубне об'єднання в школі як виховний феномен / [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://refs.co.ua/64106-Klubnoe_ob_edinenie_v_shkole_kak_vospitatel_nyiy_fenomen.html