Місце і роль людського капіталу у сучасній економіці

Міністерство освіти та науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

Кафедра економічної теорії та конкурентної політики

Отримано

Реєстраційний номер №_______

Від «___» ___________________20___р.

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни «Політична економія»

На тему № 72 «Місце і роль людського капіталу у сучасній економіці»

Виконав:

Студент 2 курсу, групи 6,

ФОАЕК

Івашківський Максим Романович

Науковий керівник:

к. е. н., доц.

Головко Л.С.

Результати перевірки:

_____________________

Київ 2014

ЗМІСТ

Реферат

Вступ………………………………………………………………………………..5

Теоретичні основи розвитку людського капіталу………………..........................7

Сутність та основні теорії людського капіталу ……………………….......7

Людський капітал як чинник економічного зростання: аналіз світової практик………………...................................................................................13

Характеристика людського капіталу в економіці України….............................18

Кількісні та якісні параметри людського капіталу в структурі національного багатства України….………...............................................18

Кількісні та якісні параметри людського капіталу в структурі національного багатства України……………............................................22

Роль української держави у формуванні та використанні людського капіталу в економіці України ……..............................................................29

Висновки…………………………………………………………………………..35

Список використаної літератури………………………………………………...39

Додатки…………………………………………………………………………….42

ВСТУП

Важливість дослідження людського капіталу зумовлена широкою дією цього елементу на національну економіку будь-якої держави , людський капітал певним чином визначає вектор майбутнього розвитку в певних стадіях суспільного життя , впливає безпосередньо на соціальний та економічний розвиток країни , є однією з умов забезпечення стабільного й прогресивного зростання обсягу реального ВВП у кожному регіоні й в усій країні в цілому.

Роль людського капіталу в сучасних економічних процесах на відміну від традиційних факторів виробництва зростає, виявляючи зміни в дійсній структурі людської діяльності. У той же час людський капітал показує підвищення значущості широкого спектру творчих здібностей працівників для економічного розвитку на відміну від попередніх етапів господарства, коли використовувалася переважно фізична праця. Так унаслідок швидкого технологічного розвитку, що зумовив інтелектуальну насиченість виробничого процесу на усіх рівнях, відбулася актуалізація інтелектуальної складової людського потенціалу, що привело до виділення інтелектуального капіталу. Окрім того, підвищення значущості єдності трудового колективу, довіри між працівниками різних рівнів і включення в систему відносин для зростання економічного ефекту: можливість людини розпізнавати стратегії та принципи поведінки інших господарчих агентів і відповідно діяти за правилами, що є нормальними для того чи іншого господарського порядку, і за допомогою цього підвищувати ефективність своєї економічної діяльності.

Людський капітал є єдиним активним капіталом, тоді як всі інші капітали є пасивними, оскільки вони всі без винятку підпорядковуються людині й діють відповідно до її волі. З огляду на цю позицію інвестування в інші види капіталу, минаючи людський, виявляються не досить результативними.  Інвестиції в людський капітал − це джерело економічного зростання, не менш важливе, ніж капіталовкладення в матеріально-речові фактори виробництва та землю.[19]

У порівнянні з інвестиціями в інші різні форми капіталу, інвестиції в людський капітал є найбільше вигідними як із погляду окремої людини, так і з погляду всього  суспільства.[19]

Людський капітал за своїми якісними і кількісними характеристиками є адекватним господарській системі соціально-ринкового типу, у той же час виступає провідним чинником самого перехідного процесу. Але важливою особливістю трансформаційного суспільства є те, що існуюче господарське середовище не сприяє інтенсивному формуванню та використанню сукупного людського капіталу, що відбивається на його накопиченні та зумовлює його недостатню частку у національному багатстві.

Досвід розвинених країн свідчить, що високі темпи економічного зростання призводять до появи сприятливих можливостей підвищення рівню освіти й зміцнення його здоров’я.

Іншою умовою є підвищення рівню доходів населення, а саме заробітної плати необхідно для поліпшення рівня життя нації і створення стабільної економічної основи для збільшення інвестицій в людський капітал. В той же час треба підтримувати на певному рівні та не допускати зменшення , а краще збільшувати доходи населення, що визначають економічні можливості людського капіталу.

Тобто становлення людського капіталу залежить від багатьох факторів, що пов’язані між собою в складну систему. І для його вдосконалення необхідне всебічне вирішення питань виробництва і розподілу товарів і послуг, одночасно з урегулюванням питання формування і використання творчих здібностей та можливостей людини.

РОЗДІЛ 1. ТеоретичнІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ

1.1. Сутність та основні теорії людського капіталу

Теорія людського капіталу як окреме явище розглядалась багатьма дослідниками, так в XVII столітті родоначальник англійської класичної політекономії В.Петті вперше спробував визначити грошову вартість виробничих якостей особистості . За його методом «цінність основної маси людей, як і землі, дорівнює річному доходу, який вони приносять». Цінність всього населення Англії того часу він оцінював приблизно в 520 млн. фунтів стерлінгів, а вартість кожного жителя − в середньому 80 фунтів стерлінгів. Він відмічав, що багатство суспільства залежить від характеру знань людей і їх здібностей до праці. Так, доросле населення В.Петті оцінював вдвічі дорожче, ніж дітей, а один моряк, у вартості, дорівнював трьом селянам.

Щодо самого поняття «людський капітал» , то воно увійшло в науковий оборот на початку 60-х років XX століття в західній економічній літературі з появою теорії , що визначили прихильники вільної конкуренції і ціноутворення в західній політичній економії американські економісти Т.В.Шульц і Г.С.Беккер. Пізніше ці проблеми вивчали Ц.Гріліхес, Дж.Кендрік, Б.Денісон та інші.

За теорією людського капіталу у виробництві взаємодіють два фактори − фізичний (засоби виробництва) і людський капітали. Інвестиції в людський капітал − це витрати на підтримання здоров'я, на здобуття освіти, витрати, міграцією, пов'язані з пошуком роботи, одержанням необхідної інформації, професійною підготовкою на виробництві тощо. Величину його оцінюють розміром потенційного доходу, який він здатний принести.

Т.В.Шульц запевняв, що з урахуванням внеску праці у процес випуск продукції, виробничі можливості людини, наразі, вищі від сукупності інших форм багатства. Особливість цього капіталу, на думку вченого, полягає в тому, що незалежно від джерел формування, що можуть бути державними, приватними чи власними, його використання контролюють самі власники.

Т.В.Шульц стверджував, що людський капітал − це форма капіталу, тому що служить джерелом майбутніх заробітків чи майбутніх задоволень або того й іншого разом і є складовою людини. З точки зору вченого людські ресурси подібні, з одного боку, до природних ресурсів, а з іншого − до речового капіталу. Відразу після народження людина, як і природні ресурси, не приносить прибутку. Тільки після відповідної «обробки» вона набуває якості капіталу, тобто із зростанням витрат на поліпшення якісного стану робочої сили, праця як первісний фактор, поступово перетворюється у людський капітал.

Згідно підрахунків Т.В. Шульца, у 1900 р. витрати на освіту у США становили тільки 4 % нагромадження фізичного капіталу, а в 1956 р. − уже 28 %. Економіст наголошував на проблемах оцінки «освітнього фонду» США, внеску освіти в економічне зростання, економічної ефективності «інвестицій у людину». Освіта не тільки підвищує продуктивність праці особистості, а й економічну цінність її часу, що є особливістю сучасного економічного зростання.

У праці «Капіталовкладення в людський капітал: роль освіти і наукових досліджень» (1971) метою було показати значення розроблення такої проблеми для аналізу та управління економічними процесами, зокрема для вивчення і регулювання механізму економічного зростання. У цьому дослідженні теорія людського капіталу набувала винятково техніко-економічного характеру. За визначенням Т.В.Шульца, капітал у межах поставленого техніко-економічного завдання «складається з сутностей, що володіють економічною властивістю надавати послуги, які мають певну цінність». Таке трактування, на його думку, особливо плідне для аналізу джерел економічного зростання і підвищення продуктивності ресурсів, а також для розв'язання проблеми управління факторами зростання. Воно дає змогу порівнювати ефективність капіталовкладень у робочу силу, у відновлювальні фонди і природні ресурси за нормами окупності капіталу того чи іншого виду, а отже, збільшує точність прогнозування доцільності збільшення чи зменшення капіталовкладень у певні виробничі ресурси.

Фундамент щодо мікроекономічних процесів теорії людського капіталу розробив Г.С. Беккер. Він сформулював модель, що стала основою для наступних досліджень у цій галузі. Відправною точкою праць Г.С.Беккера було уявлення, що, вкладаючи свої засоби у підготовку і освіту, учні та їхні батьки поводяться раціонально, зважуючи на майбутні вигоди та наявні затрати. Подібно до звичайних підприємців, вони порівнюють очікувану граничну норму віддачі від таких вкладень до витрачених ресурсів. Залежно від того, що економічно доцільніше, приймається рішення − продовжувати навчання чи його припинити. Норми віддачі слугують регулятором розподілу інвестицій між різними типами і рівнями навчання, а також між системою освіти загалом та рештою економіки. Високі норми віддачі свідчать про недостатнього інвестування, низькі — про перевищення інвестування.

Також Г.С.Беккер практично розрахував економічну ефективність освіти. Наприклад, дохід від вищої освіти визначається як різниця між пожиттєвими заробітками тих, хто закінчив навчальний заклад , і тих, хто отримав лише середню освіту. У складі витрат навчання головним елементом були визнані втрачені заробітки − недоотримані студентами за роки навчання. Втрачені заробітки вимірюють цінність часу, затраченого на формування учнями свого людського капіталу. Порівняння вигоди і затрат освіти дало змогу підрахувати рентабельність вкладень у людину.

Велике теоретичне значення мала виявлена Г.С.Беккером відмінність між спеціальними і загальними інвестиціями у людину. Спеціальна підготовка наділяє робітників знаннями і навиками, що потрібні лише для тієї фірми, де вони були отримані (наприклад, ознайомлення новачків зі структурою та внутрішнім розпорядком підприємства). У процесі загальної підготовки робітник набуває знання і навики, які можуть бути застосовані й на багатьох інших фірмах (наприклад, навчання роботі на персональному комп'ютері).

Загальну підготовку побічно оплачують самі робітники, вказував Г.С.Беккер, прагнучи, підвищити кваліфікацію, вони погоджуються на нижчу заробітну плату у період навчання, а згодом отримують дохід від загальної підготовки. Якщо ж таке фінансування здійснювалося за рахунок фірм, вони б кожного разу при звільненні таких робітників позбавлялися б своїх вкладень, вміщених у особі працівника. Та навпаки, спеціальну підготовку оплачують фірми, і вони ж отримують дохід від неї, оскільки у протилежному випадку при звільнені за ініціативою фірми втрати несли б робітники. Отже можна сказати,що загальний людський капітал, як правило, виробляють особливі «фірми» (навчальні заклади), а спеціальний — формується безпосередньо на робочих місцях.

Термін «спеціальний людський капітал» дав зрозуміти, чому серед робітників з тривалим стажем роботи на одному місці плинність нижча і чому заповнення вакансій відбувається у фірмах в основному за рахунок внутрішніх висувань по службі, а не за рахунок найму на зовнішньому ринку.

У практичному аспекті Г.С.Беккер одержав кількісні оцінки рентабельності вкладень у людину і порівняв їх з фактичною рентабельністю більшості фірм США. Це було значним вкладом у розширення уявлень про економічну ефективність інвестицій у людський капітал. Поява великої кількості приватних навчальних закладів, активізація діяльності консультаційних фірм, які проводять короткострокові семінари і спеціалізовані курси, свідчить про те, що рентабельність приватного сектору освітньої діяльності не нижча, ніж в інших сферах підприємництва. Г.С.Беккер з'ясував, що для США 60-х років XX ст. рентабельність освітньої діяльності на 10-15 % перевищувала рентабельність інших видів комерційної діяльності.

Водночас зміни характеру сучасного виробництва і нові вимоги до знань та кваліфікації зумовили визнання того, що висока освіченість − це необхідна база для досягнення кращих показників виробничої діяльності. Більше того, Т.В.Шульц вважав, що малокваліфікований працівник стає капіталістом не внаслідок розпилення власності на акції корпорацій, а здобуваючи знання і кваліфікацію, які мають економічну цінність. Учений був переконаний, що неосвіченість − найпоширеніший фактор, який гальмує економічне зростання.

На основі цих даних Г.С. Беккер обґрунтував економічну необхідність здійснення великих державних і приватних капіталовкладень саме у людський фактор. Такий підхід активно реалізується на практиці. Зокрема, індекс людського капіталу на душу населення, що використовує Бюро статистики праці США, зростав у повоєнне десятиліття на 0,25 % за рік. У 60-ті роки XX ст. зростання призупинилося, що було пов'язано передусім з демографічними особливостями періоду, а у 80-ті ще більше прискорилося — майже на 0,5 % щорічно.

Теорія людського капіталу пояснила структуру розподілу особистих доходів, вікову динаміку заробітків, нерівність в оплаті чоловічої і жіночої праці тощо. Завдяки їй змінилося й ставлення політиків до затрат на освіту. Освітні інвестиції стали розглядати як джерело економічного зростання, не менш важливе, ніж звичайні капіталовкладення.

В Україні усвідомлення значення концепції людського капіталу , зокрема доцільності використання його індикаторів для оцінки ефективності суспільного прогресу загалом , почало формуватись в 1992-1993 роках . Ця ідея швидко знайшла втілення в наукових працях науковців . В них на перший план висувається спосіб виробництва і передачі знань і , власне , сама людина та її інтелектуальний капітал . Такий підхід не випадковий . Закономірністю цивілізованого прогресу є зростання ролі людського капіталу у соціально-економічному розвитку . Загальне уявлення про роль і значення людського капіталу в країнах світу наведено в (таблиця 1.1) . [15, с. 216]

Таблиця 1.1 . Людський капітал у країнах світу

Країни

Людський капітал

Загальний обсяг (трлн. дол.)

у %

національного багатства країни

світового підсумку

до рівня США

Світовий підсумок

365

66

200

384

Країни «великої сімки» та ЄС , з них :

215

78

59

226

− США

95

77

26

100

− Країни ОПЕК

45

47

12

47

Країни СНД

40

50

11

42

Інші країни

− Китай

25

77

7

26

− Бразилія

9

74

2

9

− Індонезія

9

75

2

9

− Мексика

8

77

2

2

− Індія

7

58

2

7

− Пакистан

4

80

1

4

1.2. Людський капітал як чинник економічного зростання: аналіз світової практики

Структурні зміни в сучасній економіці України є підґрунтям, на якому формується людський капітал.

У 2010 р. , за даними ООН , середня вартість споживчого кошика для однієї людини становила 17 доларів США на день або 510 доларів США на місяць, а нижчих доходів на одну особу починається межа бідності в цивілізованих країнах. За оцінками ООН, в Україні бідних людей , дохід яких не перевищує межу бідності, близько 78%. Для порівняння, у Європі, за даними європейської соціальної служби «Євробарометр», за межею бідності перебуває приблизно 17% населення. Тому напрямок економічного зростання вкрай важливий та навіть необхідний для країни.

За даними Світового банку в структурі національного багатства багатьох розвинених країн домінує людський капітал, який складає 2/3 від сумарної величини. В країнах Північної та Центральної Америки, Західної Європи та  Східної Азії він складає 3/4 від загальної величини національного багатства.

Також за  даними Світового банку, який дослідив 192 країни, тільки 16% економічного зростання в країнах з перехідною економікою спричинено виробничим потенціалом, 20% − природними ресурсами, а 64% зв’язано  з людським і соціальним капіталом. Зараз остання цифра тяжіє до збільшення, оскільки людський капітал − один з найбільш потужних елементів, що дозволяють економіці планомірно рухатись до становлення інформаційного суспільства. Цілком зрозумілою є увага до багатогранності впливу людського капіталу й необхідності створення передумов для його нарощування та відтворення.

Людський капітал − сукупність знань, навичок, творчих здібностей, а також,спроможність власників та наукових працівників відповідати вимогам і задачам установи (організації).[20]

В політекономічному значенні людським капіталом стає лише вартість прирістної частини людського потенціалу, яка капіталізується в результаті найму. Вартість початкових трудових здібностей є не людським капіталом, а товарною робочою силою, яка оплачується за її вартістю.

Механізм впливу людського капіталу на економічне зростання (мал. 1)

Мал. 1. Вплив людського капіталу на економічне зростання.

Як бачимо активізація творчого потенціалу людського ресурсу, інвестиції в людський капітал впливають на економіку, причому на різних рівнях. Економіка та інвестиції в людський капітал є взаємообумовленими елементами.

У цілому з урахуванням екстенсивних та інтенсивних факторів економічне зростання, виражене у динаміці ВВП, залежить від динаміки рівня зайнятості, продуктивності праці і чисельності економічно активного населення. Зміна рівня зайнятості і відображає коефіцієнт розширення можливостей. Економічне зростання може досягатися як через розширення можливостей зайнятості, так і завдяки зростанню продуктивності праці. На збільшення можливостей працевлаштування позитивно впливає збільшення ВВП на душу населення, тобто зростання продуктивності праці, але збільшення доходів не означає автоматичного розширення можливостей працевлаштування .

Економічне зростання досягатиметься двома шляхами: екстенсивним шляхом (залучення до економічної діяльності додаткових працівників) або інтенсивнішим використанням економічно активного населення. Так, в другому випадку збільшення суспільного багатства здійснюється шляхом зростання продуктивності праці, – вигоди від збільшення економічної ефективності і суспільного багатства, можуть діставатися тій самій  кількості членів суспільства, та вплив такого економічного зростання на людський розвиток буде суперечливим, якщо здобутки людей, які виграли за такого сценарію розвитку, виявляться меншими, ніж утрати тих, які програли.

Безпосередня залежність темпів економічного зростання від людського капіталу, зокрема, від його складової частини – освіти підтверджується статистичними дослідженнями. 

Частина витрат на отримання вищої освіти , яка , в основному ,формує інтелектуальну складову людського капіталу , знаходиться в межах від 23% до 31% загальної вартості людського капіталу. [8 , с. 100]

У  досліджені Дж. Мінсера, зокрема, у роботі «Освіта, досвід і заробітки» (1974) вчений пояснює 60% розходжень у рівні доходів під впливом освіти, досвіду і числа робочих тижнів, при цьому на освіту припадає 25%.

Також Р.Барро представив у 1997 подібне дослідження шляхом проведення панельного аналізу на основі спостережень із 100 країн протягом 1965 – 1995 років. Дослідження виявило, що темп економічного зростання позитивно пов’язаний з кількістю років, проведених чоловіками в середній та вищій школах. Якість навчання, яка виражена в оцінках тестування, позитивно корелює з безперервним зростанням.

У 2001 році М. Вудхолл підвів своєрідний підсумок, дослідивши праці Шульца («Capital Formation in Education» - 1960), Бекера («Human capital: A Theoretical and Empirical Analysis with Special Reference to Education» - 1964),  Псачаропулоса («Returns to Education: An International Comparison» - 1973,) та інших вчених та зробив наступні висновки:

коефіцієнт окупності капіталовкладень в людський капітал є значно нижчий, ніж приватний;

державний коефіцієнт окупності капіталовкладень в людський капітал є значно нижчий, ніж приватний;

коефіцієнт окупності капіталовкладень в освіту є вищим, ніж середній коефіцієнт окупності капіталовкладень у фізичний капітал – як у країнах, що розвиваються, так і у  розвинених країнах.

У даному контексті необхідно показати точний зв'язок між людським капіталом та економічним зростанням. Є чотири основні моделі економічного зростання з участю людського капіталу : модель Х. Узава, Р.Нельсона – Е. Фелпса, П. Ромера, Г. Манківа – Д. Ромера – Д. Уейла, Р. Лукаса, розглянемо дві останні:

1)            Модель Г. Манківа – Д. Ромера – Д. Уейла. Дана модель пов’язана з моделлю Р. Солоу, що пояснює економічне зростання через заощадження та приріст населення. Людський капітал – та змінна, що змогла краще виразити результати регресійного аналізу на основі порівняння між країнами. Також особливістю моделі є те, що людський капітал обмежується середньою освітою, а його рівень оцінюється через прямі витрати уряду, а розвиток наукових знань виражено через змінну g. Людський капітал введено у виробничу функцію наступним чином:

 ,                                  (1)

де H(t) – людський капітал. Також у моделі передбачається, що α+β<1, йдеться про спадну віддачу виробничих ресурсів. З зафіксованого значення α може бути велика кількість значень β.

Вчені встановили чіткий і суттєвий зв'язок між інвестиціями в людський капітал за кожний період і наступним економічним зростанням і продуктивністю праці. Підвищення рівня компетенції на 1% по відношенню до міжнародного середнього показника супроводжується звичайно  2,5% відносним зростанням продуктивності праці  і  1,5%  ростом валового національного продукту на одну особу. Внесок людського капіталу в економічний розвиток є основним і вирішальним.

2)          Модель Лукаса. Вчений дає два аспекти пояснення людського капіталу. З одного боку розглядається  загальний рівень (h) умінь осіб, зайнятих на виробництві. Даний рівень коливається в інтервалі 0<h<1. Виробничий ресурс - люди з урахуванням властивого їм рівня вмінь: N=N(h). А з  іншого боку,йдеться про середній запас людського капіталу (ha), що формується в суспільстві. Також передбачається, що загальна вигода від запасу людського капіталу не береться до уваги окремими суб’єктами при розподілі часу на власне продуктивну діяльність (u) й нарощення людського капіталу (1–u). Виробнича функція має наступний вигляд:

   ,            (2)

де N(t)c(t)+К(t) – сума витрат на споживання домогосподарств (N(t)c(t)) та на приріст капіталу (К(t)) у певний період; – постійна величина, що відбиває певний рівень технологій; K(t) – запас фізичного капіталу; [u(t)h(t)N(t)] – показник ефективної робочої сили; – вираження зовнішнього ефекту від запасу людського капіталу для суспільства в цілому.

Як бачимо, виробнича функція відбиває обидва аспекти людського капіталу. Те, що він є проявом певного рівня вмінь (професіоналізму), представлено коригуванням кількості зайнятих N(t) на рівень умінь h(t) та на частку часу, приділеного власне виробничій діяльності u(t).

РОЗДІЛ 2. Характеристика ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ В ЕКОНОМІЦІ УкРАЇНИ

2.1. Кількісні та якісні параметри людського капіталу в структурі національного багатства України

Розвиток матеріального і нематеріального виробництва сприяє зростанню національного багатства країни, яке охоплює людський, фізичний і природний капітал.Головним компонентом багатства країни раніше традиційно вважався фізичний капітал (нагромаджені матеріально-речові фонди). Однак згідно з оцінками, проведеними Світовим банком в основному частка фізичного капіталу в середньому дорівнює лише 19 % загального обсягу національного багатства країн світу. Більш вагоме значення має людський капітал, який у середньому становить 64-67 %.У країнах із високим рівнем доходу, наприклад у Швейцарії і Японії , його частка дорівнює близько 80 % загального обсягу капіталу. Проте в країнах Африки, розташованих на південь від Сахари, де людські ресурси обмежені, понад половину національного багатства, як і раніше, становлять природні ресурси.Національне багатство − це сукупність створених і накопичених в країні працею всього суспільства матеріальних благ, рівня освіти, виробничого досвіду, майстерності, творчого обдарування населення за всю його історію.

Масштаби, структура і якісний рівень національного багатства визначають економічну могутність країни, потенціал її подальшого соціально-економічного розвитку (мал. 2.1).

Малюнок 2.1 . Структура національного багатства

Основними складовими національного багатства є:

1) національне майно або суспільне, тобто створене працею;

2) нематеріальне багатство (освітній, кваліфікаційний, науковий, культурний, організаційний потенціали);

3) природні ресурси.

До суспільного багатства входять створені і накопичені в країні виробничі фонди, що поділяються на основні і оборотні.

Основні фонди включають у себе засоби праці, які служать протягом тривалого часу, беручи участь у багатьох виробничих циклах, перш ніж виникне необхідність їх заміни. Оборотні фонди , навпаки, використовуються повністю протягом одного виробничого циклу і вимагають безперервного поновлення. Оборотні фонди не нагромаджуються, тому на схемі виділені лише основні виробничі фонди, які нагромаджуються. До них відносяться будинки і споруди виробничого призначення, дороги, транспортні магістралі, трубопроводи, машини, обладнання, механізми тощо. До основних невиробничих фондів відносяться основні фонди соціальної сфери − школи та інші навчальні заклади, лікарні і санаторії, житло, об’єкти культури і спорту тощо. Певну роль відіграє і особисте майно громадян (домашніх господарств).

Природні ресурси − це природні компоненти та сили природи, що використовуються або можуть бути використані як засоби виробництва та предмети споживання для задоволення матеріальних і духовних потреб суспільства, підвищення якості життя людей.

У більш широкому розумінні до національного багатства відносять нематеріальні − духовні і культурні цінності. До них належать: досягнення наукової і технічної думки, нагромаджений досвід людей, їх освітній потенціал, інформаційні ресурси, твори мистецтва і літератури.

Національне багатство з точки зору сучасної науки не зовсім вірно розглядати лише як матеріальні блага і природні ресурси. Така характеристика більшою мірою відповідає розвитку технологічного способу виробництва, заснованому на ручній та машинній праці. Сьогодні безперечним є той факт, що найбільшим багатством нації є люди, їх інтелектуальний рівень. Чим цей рівень вищий, чим освіченішими і культурними є люди, чим більший їх професіоналізм і вища кваліфікація, тим багатшим є суспільство. Але духовне багатство, як правило, визначається матеріальним багатством нації.

Першу спробу обчислити рівень професійної підготовки робітників та інші елементи «живого багатства» у 20-х роках XX ст. зробили німецький економіст Г. Лош, англійський економіст Дж. Стампа та ін. Вони визначили його як «вартість виробництва людей», тобто як витрати на здобуття освіти, підтримання здоров’я, на виховання тощо. Якщо країна втрачає своє інтелектуальне багатство (наприклад, внаслідок еміграції провідних вчених і спеціалістів, вона безповоротно втрачає певну частину ВВП (втрата 1 % її населення веде до втрати кількох відсотків ВВП), а отже, і можливості у нагромадженні більшого національного багатства. Те ж саме буде спостерігатися і при зниженні інтелектуального рівня нації (наприклад, при погіршенні якості навчання).

Для нарощування національного багатства велике значення має раціональне використання природних ресурсів країни, бережливе ставлення до природи.

Про рівень економічного розвитку країни та її можливості в нарощуванні економічної могутності свідчить структура національного багатства. Причому природне багатство відіграє тут чи не найменшу роль. Найбільше значення має економічний потенціал країни, що представлений основними і оборотними фондами, кадрами працівників, вчених і спеціалістів. Економічний потенціал відображає здатність даного суспільства забезпечити той чи інший рівень виробництва і добробуту людей.

Зокрема відомо, природне багатство − фактор дуже важливий і корисний. Він полегшує шлях до економічного процвітання, досягнення високого рівня добробуту.

Проте можливо розвивати і примножувати економічний потенціал, не маючи значних природних ресурсів, таким прикладом можуть слугувати країни Південно-східної Азії (Південна Корея, Сінгапур, Тайвань та інші). Вони здійснили вражаючий стрибок в своєму економічному розвитку за останні десятиліття, обійшовши за його темпами найбільш розвинені країни світу. Ще раніше такий же вражаючий ривок здійснила Японія. А природні ресурси усіх цих країн доволі бідні.

Структура національного багатства України по індексу людського капіталу серед усіх країн світу на 63-му місці ( Додаток А ) .

Цей індекс показує можливості певної країни розвивати і оберігати здорових, освічених і здатних працівників. Оцінка проходить за чотирма основними критеріями: освіта, охорона здоров'я; робоча сила і зайнятість, а також сприятливість робочого і економічного середовища.

Доступність і якість освіти в Україні були оцінені досить високо. За цим показником наша країна зайняла 45 місце. Зокрема, за якістю шкільної освіти ми зайняли 31 місце з 122 країн .

Високо також була оцінена підготовка технічних і наукових кадрів − 24 місце. За показниками якості системи охорони здоров'я країна посіла 94 місце. За рівнем безробіття Україна зайняла 63 місце, по безробіттю серед молоді − 46 .Нажаль дуже низькі показники по можливості залучати і розвивати талановиті кадри. Приміром, щодо залучення талановитих фахівців до країни Україна залишилася аж на 110 місці, а по можливості зберегти і розвинути таланти − на 117.При цьому вкрай невтішні результати по четвертому критерієм «сприятливість середовища» − 96 місце.

Людський капітал нації − його продуктивні навички та можливості − може бути більш важливим фактором, який визначає довгостроковий економічний успіх, ніж інші джерела.

2.2.Ефективність використання людського капіталу в національній економіці

Використання людського капіталу в національній економіці обумовлене логічним напрямом розвитку економіки країни згідно загальносвітового напряму удосконалення .

Незважаючи на відносно високий рівень людського розвитку, проблемного характеру для вітчизняної економіки набуває неспроможність перетворити людський потенціал в ресурс конкурентного розвитку, що можливо за умов його перетворення у людський капітал.

Національний людський капітал являє собою складну сукупність творчих продуктивних чинностей усіх громадян, кожна з яких окремо являє собою індивідуальний капіталізований запас знань, умінь і навичок, накопичений за допомогою взаємодії комплексу факторів і умов, пов'язаних з різними рівнями життєдіяльності суспільства й економічно реалізований у виробничому обороті, приносячись дохід своєму власникові й формуючи агрегований потік доходу як частина національного доходу країни.

Базуючись на такій класифікації видів людського капіталу, можна виділити основні напрямки інвестицій у людський капітал по різних рівнях:

макрорівень (на рівні держави в цілому) включає інвестування в соціальний капітал, інтелектуальний капітал, вітальний капітал, культурно-моральний капітал, організаційно-підприємницький капітал і трудовий капітал, представлені як національні інтелектуальні пріоритети, національні конкурентні переваги, природний потенціал.

мезорівень (людський капітал організації) має на увазі вкладення коштів у визнані активи індивідуального людського капіталу, фірмові нематеріальні активи, організаційний капітал, структурний капітал, бренд-капітал, соціальний капітал. Людський капітал співробітників зізнається основною частиною нематеріальних активів підприємства, що генерує силою інноваційного розвитку.

мікрорівень (на рівні окремої людини або домогосподарства) включає інвестування у вітальний капітал, культурно-моральний капітал, трудовий капітал, інтелектуальний капітал, організаційний капітал, підприємницький капітал. Людський капітал індивіда здатний приносити дохід носієві даного капіталу, організації, на якім даний капітал використовується, а також країні в цілому.

Мегарівень – об’єднаний людський капітал у глобальному (світовому) масштабі.[6 , с. 18]

Використання комплексної концепції формування та відтворення людського капіталу дозволяє найбільш ефективним чином скоординувати зусилля домогосподарств, підприємств та держави по створенню високоякісного людського капіталу.

Експерти ООН вважають, що рівень добробуту найточніше розкривається за допомогою особливого показника − індексу розвитку людини.

Індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП, англ. Human Development Index, HDI) − індекс для порівняльної оцінки бідності, грамотності, освіти,середньої тривалості життя й інших показників країни (таблиця 2.1 та 2.2 за даними ООН).

Таблиця 2.1 . Показники індексу людського розвитку України за 2012 рік порівняно з окремими країнами та групами

Країна

Значення ІЛР

Рейтинг за ІРЛ

Очікувана тривалість життя при народженні (років)

Очікувана тривалість навчання ( років )

Середня тривалість навчання (років)

ВНД на душу населення за ПКС (дол.)

Україна

0,740

78

68,8

14,8

11,3

6428

Казахстан

0,754

69

67,4

15,3

10,4

10451

Російська Федерація

0,788

55

69,1

14,3

11,7

14461

Європа і центральна Азія

0,771

71,5

13,7

10,4

12243

Країна з високим ІЛР

0,758

73,4

13,9

8,8

11501

Таблиця 2.2 . Тенденції індексу людського розвитку України на основі узгоджених даних часових рядів

Рік

Очікувана тривалість життя при народженні (років)

Очікувана тривалість навчання

( років )

Середня тривалість навчання (років)

ВНД на душу населення за ПКС (дол.)

Значення ІЛР

1990

69,8

12,5

9,1

8252

0,714

1995

67,9

11,9

10,4

3535

0,67

2000

67,4

12,7

10,7

3585

0,673

2005

67,5

14,2

11,1

5520

0,718

2010

68,2

14,8

11,3

5938

0,733

2011

68,5

14,8

11,3

6210

0,737

2012

68,8

14,8

11,3

6428

0,740

Індекс був розроблений у 1990 році пакистанським економістом Махбубом ель Хаком (Mahbub ul Haq) і використовується з 1993 року ООН в щорічному звіті до розвитку людського потенціалу.

При підрахунку індексу розвитку людського потенціалу враховують три види показників:

середня тривалість життя при народженні — оцінює довголіття.

індекс освіти: рівень грамотності дорослого населення країни (2/3 індексу) і сукупна частка учнів та студентів (1/3 індексу).

рівень життя, оцінений через ВВП на душу населення при паритеті купівельної спроможності (ПКС) в доларах США.

Індикатори вимірюються різними одиницями вимірювання, змінюються вони нерівномірно та нерідко з різною спрямованістю. Тому для побудови загального індексу людського розвитку потрібне агрегування цих індикаторів, тобто зведення їх воєдино.

У загальному вигляді індекс людського розвитку розраховується за формулою простої середньої арифметичної індексу тривалості життя, індексу рівня освіченості та індексу скоригованого реального ВВП на душу населення :

,     (1)

Індекс тривалості життя обчислюється за формулою:

,       (2)

де Хi — очікувана тривалість життя при народженні населення і-тої території;

Хmax — максимальне значення показника (прийняте на рівні 85 років);

Хmin — мінімальне значення показника (прийняте на рівні 25 років).

Індекс рівня освіченості (Ieduc) обчислюється за формулою:

,  (3)

де Iadult — індекс грамотності дорослого населення;

Ichild — індекс сукупної частки учнів у загальній чисельності населення відповідного віку.

Складові цього індексу Iadult та Ichild обчислюються за такою самою формулою, що й очікувана тривалість життя при народженні (2). При цьому Хi означає частку грамотних серед дорослого населення і-ої території в % (для розрахунку Iadult) і сукупну частку учнів у % (для розрахунку Ichild);

Хmax — максимальне значення обох показників (прийняте на рівні 100 %);

Хmin — мінімальне значення обох показників (прийняте на рівні 0 %).

Індекс скоригованого реального ВВП (Iinc) на душу населення обчислюється за формулою

,    (4)

де Хi — скоригований реальний ВВП у розрахунку на рік (за паритетом купівельної спроможності) на душу населення і-тої території;

Хmax — максимальне значення показника (прийняте на рівні 40 000 доларів на рік);

Хmin — мінімальне значення показника (прийняте на рівні 100 доларів на рік).

Тому показник індексу людського розвитку для кожної країни свідчить про те, скільки ще належить зробити цій країні для досягнення певних цілей − середньої тривалості життя 85 і більше років, повної грамотності населення та суцільного охоплення навчанням молоді і рівня середньорічних доходів на душу населення у розмірі 50 000 доларів за паритетом купівельної спроможності національної валюти. Ці цілі стають ближчі, чим ближчим є значення індексу людського розвитку до одиниці.

Система числових показників вимірювання рівня людського розвитку, яка використовується ПРООН для більшості країн, далека від досконалості, у зв’язку з чим вона не лише постійно вдосконалюється, а й постійно підлягає критиці. Проте вона чітко обґрунтована теоретично та обумовлена наявністю статистичних даних, порівнянних для практично всіх країн світу.

В той же час для розрахунку показників людського розвитку в конкретній країні можна і варто застосовувати ширшу національну статистичну базу, використовуючи яку розробити хоча і складніші, але точніші та інформативніші показники. З метою оптимальної адаптації глобальних ідей людського розвитку до конкретних умов України.

Виважена , зрозуміла та продумана методика обрахування індексу людського розвитку та його складових, крім поділу країн на групи, дозволяє оцінити відповідність поточної ситуації певним орієнтирам, що виражаються оптимальними значеннями показників людського розвитку, а також зміну її за певний період. Порівняння індексів тривалості життя, освіченості та рівня життя дає можливість, за інших рівних умов, уточнити пріоритетність відповідних програм людського розвитку і необхідні розміри фінансування їх. Водночас індексу людського розвитку не враховує багато параметрів, що забезпечують можливості вибору, і є цінними для людей. У зв’язку з цим триває постійна робота з удосконалення методики його розрахунку та доповнення його іншими синтетичними показниками.

Людський капітал може існувати як в речовинній, так і в нематеріальній формі. До речовинного капіталу, втіленого в людях, відносяться витрати, необхідні для фізичного формування людини, тобто витрати виховання дітей (без витрат на їх освіту).

Однією з найважливіших особливостей людського капіталу є його динамічний характер. Тобто у людський капітал постійно додаються додаткові елементи під впливом тих чи інших обставин, а значення вже існуючих елементів зменшується, збільшується, або вони і зовсім зникають. Так змінюється розмір самого людського капіталу. Тим часом, звичайно розглядається тільки позитивна динаміка людського капіталу, тоді як негативна динаміка оказує на виробничий процес і на успішність підприємства в цілому не менший вплив . Ще однією особливістю людського капіталу є характер ризику, що приймає на себе підприємець, наймаючи робочу силу.

До нематеріального людського капіталу можна віднести накопичені витрати на загальну освіту і спеціальну підготовку, частину накопичених витрат на охорону здоров'я і витрати на переміщення робочої сили. Такої думки дотримується американський вчений в області людського капіталу Дж. Кендрік, який вважає, що поняття «людський капітал» відбиває не тільки кількісну оцінку кваліфікаційно-освітнього потенціалу, але і розширює границі поняття «капітал», зображуючи всіх трудящих такими, що мають власність, яка приносить доход. У такому трактуванні кожен трудящий, маючи визначений і зростаючий рівень освіти і практичного досвіду, стає тим самим власником «індивідуального капіталу», вкладення в який збільшують його майбутні доходи. При цьому стирається принципова грань між суспільними класами, залишаються тільки розходження в масштабах капіталістичної власності, а не у відсутності такої в трудящих. Більш того, у такому випадку роль підприємництва безупинно зменшується і власниками все більшої частини капіталу стають працюючі . Людський капітал є самозбагачення життєдіяльності людей, що реалізується в якості їх життя .

2.3. Роль української держави у формуванні та використанні людського капіталу в економіці України

Оцінка джерел та рівнів використання людського капіталу, як ключового чинника формування конкурентоспроможності національної економіки на сучасному етапі, дає підстави виділити бізнесові структури, державу та особистість, в якості основних учасників процесу його формування.

Суб'єктами  формування , а в подальшому специфічному використанні виступають домогосподарства, підприємства та держава, які за участі та за допомогою механізму інвестування і реінвестування впливають на процес формування та відтворення людського капіталу на всіх рівнях.

Людський капітал формується внаслідок понесення витрат на його накопичення. Оскільки ці витрати мають безперервний характер стартовий капітал, що відображає початкову вартість слід розуміти як потік грошових коштів. У свою чергу, винагорода за ризики повинна перевищувати або, принаймні, дорівнювати значенню природного розсівання (Додаток Б) . [6 , с. 22]

Наведені дані в таблиці свідчать, що встановлена на рівні держави мінімальна заробітна плата не здатна компенсувати ризики зменшення людського капіталу за рахунок його природного розсіювання. Між сумами необхідної компенсації ризиків розсіювання людського капіталу і мінімальною заробітною платою існують значні розбіжності, які залежно від періоду, становлять від 76% до 21% (діаг. 2.1). [6 , с. 23]

Діаграма 2.1 . Забезпечення збереження людського капіталу на рівні МЗП , %

На рівні держави забезпечується нормативно-правове, інфраструктурне, соціальне, освітнє та медичне забезпечення відтворення як можливостей людини, так і людини як фізіологічної істоти, а також спільноти як сукупності людей. На рівні бізнесових структур особа реалізує набутий досвід, вміння, можливості, взамін яких одержує засоби до існування – джерела відтворення та підтримання достатнього рівня людського капіталу. На рівні особи переслідується мета отримання високого соціального статусу, достатніх доходів для особистого існування, розвитку, утримання дітей, сім'ї. Останнє в основі оцінки статусу та перспектив має суб'єктивне мислення та, як правило не передбачає комерційну мотивацію прийняття рішень.

В системі запропонованих рівнів бізнесові структури на сучасному етапі залишаються єдиним суб'єктом орієнтованим на управління людським капіталом. Управлінські стратегії на даному рівні орієнтовані на комерційне використання людського потенціалу, в ході якого останній набуває статусу людського капіталу (Додаток В).  

Приведена схема рівнів співвідношення людського капіталу відображає принципову організацію та основні елементи, де в системі традиційної організації суспільно-економічних процесів людському капіталу відводиться звужена роль при умові диференціації категорій людський потенціал та людський капітал.

Продовжуючи деталізацію категорії людський капітал окрему увагу варто приділити рівням його застосування, серед яких, природно виділити рівень особистості – безпосереднього носія людського капіталу, суб'єкта господарювання – його експлуатанта та держави, як форми суспільної організації людської спільноти за системою спільних для неї характеристик.

Структура індивідуального людського капіталу в Україні доволі складна та містить певні елементи , що схожі за своїм головним призначенням проте різняться різними періодами , типом та іншими ознаками (мал. 2.2).

Мал. 2.2. Структура індивідуального людського капіталу

Вітальний капітал – це вроджена складова людину, то багатство, яке людей одержує споконвічно. Він пов'язаний зі станом здоров'я, як фізичного, так і психологічного, властивостями й типом характеру й закладеними в людині талантами.

Трудовий капітал пов'язаний із кваліфікацією, виробничим навчанням, втілюється в праці кваліфікованих робітників і безпосередньо залежить від застосовуваної технології.

Індивідуальний інтелектуальний капітал – це вид капіталу, що є проявом інтелекту соціального суб'єкта, що й представляє собою продукти його інтелектуальної діяльності – інформацію й знання, що мають  соціально-економічну цінність і які забезпечують йому дохід (благо) і конкурентні переваги .

Культурно-моральний капітал – це сукупність інтелектуальних здатностей, освіченості, умінь, навичок, моральних якостей, кваліфікаційної підготовки індивіда або індивідів, які використовуються в процесі здійснення соціальної діяльності й при цьому узаконюють володіння статусом і владою. Із соціальної сторони це якісні й кількісні характеристики знань, умінь, кваліфікації, моральні якості, здатності, образ і стиль життя, імідж, соціальні зв'язки індивіда; з економічної – сукупність витрат, пов'язаних з розвитком культурних характеристик індивіда .

Організаційний і підприємницький капітал – це заповзятливість, ділова кмітливість, новаторство, організаторські здатності й висока відповідальність, почуття ощадливості й економії, уміння розумне ризикувати, енергія  й чинність волі, необхідні для ведення бізнесу або керування.

Ці елементи людського капіталу можуть трансформуватися в дохід. Для здійснення такої трансформації індивідові необхідно стати суб'єктом праці та зайняти відповідну своєму освітньому, соціальному, культурному та духовному рівню професійну нішу, що дозволяє одержати не тільки професійний статус, але й доступ до додаткових доходів, що перевищують витрати, пов'язані із простим відтворенням працівника і його родини. Усі перераховані капітали підкоряються логіці самозростання – чим більше капітал даного виду, тем легше його накопичувати й підтримувати, а так само на його основі накопичувати інші види капіталу.

Класифікація видів людського капітал дозволяє розглядати і оцінювати людський капітал на рівні окремої людини, окремого підприємства або групи підприємств і держави в цілому.

Очевидність виділення трьох вказаних рівнів визначається мотивами застосування на них людського капіталу.

Особа – носій людського капіталу чи системи знань, вмінь, фізичних та фізіологічних можливостей переслідує мету збільшення доходів, забезпечення високого соціального чи групового статусу. Водночас, суб'єкт господарювання переслідує мету отримання високого комерційного ефекту від наявного в розпорядженні людського капіталу. Держава гіпотетично спроможна отримати вигоди від використання наявного людського капіталу в ході конкуренції за обмежені фінансово-інвестиційні, природні ресурси та ресурси розвитку в межах світової економіки.

Очевидні відмінності між людським капіталом різних рівнів визначають перспективи його використання, можливі форми, шляхи відтворення, способи застосування та отримання ефектів. В силу низького інституційного розвитку, недосконалого економічного механізму та відсутності ефективного конкурентного ринку праці, людський капітал у зародковій перманентній формі притаманний лише рівню суб'єкта господарювання.

Окремої уваги заслуговують конкурентні відносини в системі міжрівневого розподілу людського капіталу. Існуюча практика свідчить про однорівневу конкуренцію. Зокрема, на рівні особи, носії людського капіталу конкурують за кращі умови розвитку, місця в дошкільних та шкільних навчально-виховних закладах, університетах. Після набуття особистістю статусу носія людського капіталу, конкуренція розгортається за робочі місця, вищі доходи та соціальний статус, як ключові резерви та ресурси його відтворення. На рівні суб'єкта господарювання підприємства конкурують за спеціалістів, а носії людського капіталу конкурують за робочі місця. На рівні держави конкуренція відбувається між національними економіками за кращі умови іноземного інвестування, імпорту технологій, інноваційного та соціально-економічного розвитку.

В силу відмінних мотивів, суб'єкти різних рівнів людського капіталу не конкурують між собою, і утворюють цілісну систему формування людського потенціалу, його конвертації в людський капітал, і застосування останнього в ході господарської діяльності та функціонування соціально-економічної сфери держави.

У міжрівневій взаємодії суб'єктів формування людського капіталу, держава, особистість та бізнесові структури, на відміну від однорівневої, виступають партнерами, що забезпечують принципове подолання негативних наслідків конкуренції в межах національної економіки, національного ринку праці та формування високого конкурентного статусу в межах світової економіки.

Результатом конкуренції на особистому рівні виступає формування людського капіталу та його позиціонування на ринку праці, де за узагальненого трактування, за критерієм спроможності до самореалізації, доцільно виділити групу високоосвіченої робочої сили – високоліквідного людського капіталу, кваліфікованої спеціалізованої робочої сили, на яку існує високий попит – середньоліквідний людський капітал, некваліфікована робоча сила та кваліфікована робоча сила, нереалізована за профілем професійної підготовки, на яку не існує попиту – неліквідний людський капітал. Очевидним наслідком невдалої конкуренції за ресурси розвитку виступає неможливість реалізувати людський капітал на ринку праці, що в межах традиційного понятійно-категорійного апарату трактується як безробіття.

Подолання останнього визначається економічною активністю суб'єктів господарювання та ефективною економічною політикою держави, що відображує партнерську сутність міжрівневих відносин суб'єктів формування та застосування людського капіталу.

Суттєво відмінної форми набуває людський капітал держави, що в ході реалізації покладених на неї функцій переслідує цілі конкурентної першості в світовій економіці, міжнародних відносинах, залученні іноземних інвестицій, розвитку інновацій та політичної стабільності. На відміну від суб'єктів особистого та бізнесового рівнів, держава опосередковано застосовує сформований людський капітал, безпосередньо не контактує з його носіями та оцінює ефекти на основі загального економічного та соціального розвитку перевівши на другий план соціально-економічне зростання. З цієї точки зору, людським капіталом держави виступає реалізований чи придатний до реалізації людський потенціал, що забезпечує ефекти соціально-економічного, інституційного розвитку та підтримання функціонування національної економіки.

Таким чином, розгортання конкуренції на сучасному етапі глобалізації міжнародних відносин відводить ключову роль людському капіталу у формуванні високого конкурентного статусу національної економіки. Останній накопичується на трьох рівнях – реалізації потенціалу особи, ефективної організації суб'єктів господарювання та раціонального розвитку економіки країни.

Підсумовуючи , можна сказати що роль української держави у формуванні та використанні людського капіталу в економіці України полягає у регулюванні та контролі всіх секторів економіки та галузей країни заради отримання більш прозорої та чіткої політики щодо нагромадження людського капіталу та слідкувати за тим, щоб була логічність витрат ресурсів щодо майбутніх цілей.

 

ВИСНОВОК

Проведений аналіз людського капіталу, а також виявлення основні складові та його та вплив на економіку країни, що дало можливість зробити наступні висновки:

1. Теорія людського капіталу як окреме явище розглядалась багатьма дослідниками, так в XVII столітті родоначальник англійської класичної політекономії В.Петті вперше спробував визначити грошову вартість виробничих якостей особистості . За його методом «цінність основної маси людей, як і землі, дорівнює річному доходу, який вони приносять». Щодо самого поняття «людський капітал» , то воно увійшло в науковий оборот на початку 60-х років XX століття в західній економічній літературі з появою теорії , що визначили прихильники вільної конкуренції і ціноутворення в західній політичній економії американські економісти Т.В.Шульц і Г.С.Беккер. Пізніше ці проблеми вивчали Ц.Гріліхес, Дж.Кендрік, Б.Денісон та інші.

2. Людський капітал − сукупність знань, навичок, творчих здібностей, а також,спроможність власників та наукових працівників відповідати вимогам і задачам установи (організації). В політекономічному значенні людським капіталом стає лише вартість прирістної частини людського потенціалу, яка капіталізується в результаті найму. Вартість початкових трудових здібностей є не людським капіталом, а товарною робочою силою, яка оплачується за її вартістю.

3. Є чотири основні моделі економічного зростання з участю людського капіталу: модель Х. Узава, Р.Нельсона – Е. Фелпса, П. Ромера, Г. Манківа – Д. Ромера – Д. Уейла, Р. Лукаса.

4. Головним компонентом багатства країни раніше традиційно вважався фізичний капітал (нагромаджені матеріально-речові фонди). Однак згідно з оцінками, проведеними Світовим банком в основному частка фізичного капіталу в середньому дорівнює лише 19 % загального обсягу національного багатства країн світу. Більш вагоме значення має людський капітал, який у середньому становить 64-67 %.У країнах із високим рівнем доходу, наприклад у Швейцарії і Японії , його частка дорівнює близько 80 % загального обсягу капіталу. Проте в країнах Африки, розташованих на південь від Сахари, де людські ресурси обмежені, понад половину національного багатства, як і раніше, становлять природні ресурси.

5. Структура національного багатства України по індексу людського капіталу серед усіх країн світу находиться на 63-му місці за даними 2013 року.

6. Базуючись на такій класифікації видів людського капіталу, можна виділити основні напрямки інвестицій у людський капітал по різних рівнях:

макрорівень (на рівні держави в цілому) включає інвестування в соціальний капітал, інтелектуальний капітал, вітальний капітал, культурно-моральний капітал, організаційно-підприємницький капітал і трудовий капітал, представлені як національні інтелектуальні пріоритети, національні конкурентні переваги, природний потенціал.

мезорівень (людський капітал організації) має на увазі вкладення коштів у визнані активи індивідуального людського капіталу, фірмові нематеріальні активи, організаційний капітал, структурний капітал, бренд-капітал, соціальний капітал. Людський капітал співробітників зізнається основною частиною нематеріальних активів підприємства, що генерує силою інноваційного розвитку.

мікрорівень (на рівні окремої людини або домогосподарства) включає інвестування у вітальний капітал, культурно-моральний капітал, трудовий капітал, інтелектуальний капітал, організаційний капітал, підприємницький капітал. Людський капітал індивіда здатний приносити дохід носієві даного капіталу, організації, на якім даний капітал використовується, а також країні в цілому.

Мегарівень – об’єднаний людський капітал у глобальному (світовому) масштабі.

7. Експерти ООН вважають, що рівень добробуту найточніше розкривається за допомогою особливого показника − індексу розвитку людини.

Індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП, англ. Human Development Index, HDI) − індекс для порівняльної оцінки бідності, грамотності, освіти,середньої тривалості життя й інших показників країни.

8. Суб'єктами  формування , а в подальшому специфічному використанні виступають домогосподарства, підприємства та держава, які за участі та за допомогою механізму інвестування і реінвестування впливають на процес формування та відтворення людського капіталу на всіх рівнях.

Людський капітал формується внаслідок понесення витрат на його накопичення. Оскільки ці витрати мають безперервний характер стартовий капітал, що відображає початкову вартість слід розуміти як потік грошових коштів. У свою чергу, винагорода за ризики повинна перевищувати або, принаймні, дорівнювати значенню природного розсівання.

9. Роль української держави у формуванні та використанні людського капіталу в економіці України полягає у регулюванні та контролі всіх секторів економіки та галузей країни заради отримання більш прозорої та чіткої політики щодо нагромадження людського капіталу та слідкувати за тим, щоб була логічність витрат ресурсів щодо майбутніх цілей.

Переваги та недоліки людського капіталу для економіки країни :

Переваги:

1) Підвищення рівня освіти ;

2) Удосконалення кваліфікаційного рівня працівників ;

3) Забезпечення кращого стану охорони здоров’я ;

4) Створення більш сприятливих умов для економічного розвитку .

Недоліки:

1) Витрати на стартовий капітал та поповнення .

2) Можливість ризику природного розсіювання , що перевищить очікувану винагороду , тобто важко визначити майбутній результат .

Дослідивши проблему людського капіталу в Україні, можна зробити висновок, що людський капітал має як переваги, так і недоліки, а за умови проведення таких заходів як створення умов кращої освіти , розвиток охорони здоров’я, удосконалення сприятливості робочого і економічного середовища тощо, можна досягти великого прогресу економіки України . За даними ООН індекс людського капіталу у 2013 дорівнював − 0,124 , це не найкращий результат , проте розглядаючи структуру можна сказати , що найгірші показники , що спричинили такий результат: показник залучення талановитих фахівців до країни Україна аж на 110 місці, а по можливості зберегти і розвинути таланти − на 117; «сприятливість середовища» − 96 місце.

До заходів зі збільшенням людського капіталу в Україні можна віднести : створення сприятливих умов в країні для ведення бізнесу та можливості повної реалізації ; укладання економічних зв’язків та тісної співпраці з іншими країнами ; впровадження дієвої системи освіти на всіх її рівнях.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Геєць В.М. Нестабільність та економічне зростання – Харків : Форт , 2010. − с.274

Гиндра О.М. Управління процесами розвитку людського потенціалу в економіці України / О.М. Гиндра ; 08.00.01 − економічна теорія та історія економічної думки . – Львів : ЛНУ ім. І.Франка , 2012. − с. 20

Іщенко А.М. Людський капітал і надлишкова освіта / А.М. Іщенко // Мультиверсум . Філософський альманах . – Київ , 2012 . − №6 (114) . − с. 201-210

Ляшок Н.Ю. Управління людським капіталом промислових підприємств в умовах економічних криз / Н.Ю. Ляшок ; 08.00.04 − економіка та управління підприємствами (за видами економічної діяльності) . – Донецьк : ДВНЗ «Донецький національний технічний університет», 2012. − с. 20

Майєр. Д.М. Основні проблеми економічного розвитку / Д.М. Майєр // Либідь , 2012 . – с. 312-325

Мазіна О. Оцінка та чинники розвитку людського капіталу / О. Мазіна // Вісник КНТЕУ . − Київ , 2012 . − №6 (66) . − с. 16-25

Єсенгкльдін Б. Потенціал Освіти як чинник розвитку людського капіталу / Б. Єсенгкльдін , Д. Ситенко // Актуальні проблеми економіки . − Київ , 2013. − №3 (141) . − с. 267-274

Мазіна О. Людський капітал : проблеми оцінювання і збереження / О. Мазіна // Актуальні проблеми економіки . – Київ , 2013. − №8 (146) . − с. 95-103

Подра О.П. Інвестування розвитку людського капіталу в системі чинників інформаційного суспільства / О.П. Подра ; 08.00.07 − демографія , економіка праці , соціальна економіка і політика . – Хмельницький : ХНУ, 2013 . − с. 20

Савлук. С. Наслідки глобалізації для розбудови України / С. Савлук // Персонал 2013 № 14 . − с. 34-43

Сейтхожина Д. Оцінювання людського капіталу в умовах економічної кризи / Д. Сейтхожина // Актуальні проблеми економіки . – Київ , 2013 . − №12 (150) . − c. 500-505

Сухіна О.М. Від мінерально-сировинного капіталу – до розвитку людського / О.М. Сухіна // Економіка України . – Київ : Преса України , 2013 . − №12 (625) . − с. 89-91

Кір’яр Т. Проблемні питання «капіталізації» людського капіталу в Україні / Т. Кір’яр // Україна : аспекти праці . – Київ , 2014 . − №1 . − с.10-15

Козик В.В. , Панкова Л.А. , Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини . Навч. посіб. – 4 видання . – Київ : «Знання-Прес» , 2011 . – с. 277

Семененко В.М. , Коваленко Д.І. Капітал як економічна категорія і фактор виробництва . Навч. посіб. – 2 видання . – Київ : «Центр учбової літератури», 2011 . – с. 215

Тарасевич В.М. Гроші та капітал . Навч. посіб. – Київ : «Знання» , 2012 . – c. 87

Інтернет сайт – [ Електронний ресурс ] . − Індекс людського капіталу 2013 р. Режим доступу :

http://rate1.com.ua/ua/ekonomika/2760

Інтернет сайт – [ Електронний ресурс ] . − Індекс розвитку людського потенціалу 2013 р.

Режим доступу :

http://infolight.org.ua/content/indeks-rozvitku-lyudskogo-potencialu-2013-reyting-ukrayini

Інтернет сайт – [ Електронний ресурс ] . − Людський капітал .

Режим доступу:

http://uk.wikipedia.org/wiki/Людський_капітал

Інтернет сайт – [ Електронний ресурс ] . − Людський капітал (визначення) . Режим доступу :

http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/TM034603.html

Інтернет сайт – [ Електронний ресурс ] . − Людський капітал, його показники . Режим доступу : http://www3.weforum.org/docs/WEF_HumanCapitalReport_2013.pdf

Інтернет сайт – [ Електронний ресурс ] . − Людський капітал : сутність та оцінка .

Режим доступу:

http://e-works.com.ua/work/5599_Ludskii_kapital_sytnist_ta_ocinka.html

Інтернет сайт – [ Електронний ресурс ] . − Теорія людського капіталу .

Режим доступу :

http://libfree.com/135497523_ekonomikateoriya_lyudskogo_kapitalu.html

Інтернет сайт – [ Електронний ресурс ] . − Формування людського капіталу . Режим доступу:

http://www.refsua.com/referat-3218-1.html

Інтернет сайт – [ Електронний ресурс ] . − Закон України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України».

Режим доступу :

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1602-14

Інтернет сайт – [ Електронний ресурс ] . − Закон України «Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю».

Режим доступу :

http://zakon4.rada.gov.ua/rada/show/2150-15

Інтернет сайт – [ Електронний ресурс ] . − Закон України «Про зайнятість населення».

Режим доступу :

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/5067-17

Інтернет сайт – [ Електронний ресурс ] . − Закон України «Про оплату праці».

Режим доступу :

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/108/95-вр

Інтернет сайт – [ Електронний ресурс ] . – Закон України «Про освіту».

Режим доступу :

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1060-12

Інтернет сайт – [ Електронний ресурс ] . − Основи законодавства України про охорону здоров'я.

Режим доступу :

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2801-12

Інтернет сайт – [ Електронний ресурс ] . − Закон України «Про охорону праці».

Режим доступу :

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2694-12

Інтернет сайт – [ Електронний ресурс ] . − Закон України «Про професійний розвиток працівників».

Режим доступу :

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/4312-17

Інтернет сайт – [ Електронний ресурс ] . − Щорічне послання президента України до Верховної Ради 2013.

Режим доступу :

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/n0001100-13

Додаток Б. Природне знецінення людського капіталу та забезпечення його компенсації на рівні держави в Україні у 2000-2011 рр.

Рік

Вартість людського капіталу з урахуванням мінімальних і максимальних витрат на освіту , грн

Розсіювання (знецінення ) людського капіталу в межах 8% , грн

Мінімальна ЗП з нарахуваннями до соціальних фондів ( винагорода за ризики ), грн.

Відхилення мінімальної заробітної плати ( винагороди за ризики ) від необхідної компенсації (ризики розсіювання), %

Місячна

річна

2000

73834,80-82463,70

5906,78-6597,10

188,80

1425,60

75,87-78,39

2001

85396,68-95328,18

6831,73-7626,25

155,76

1869,12

72,64-75,49

2002

94692,00-105642,00

7575,36-8451,36

216,48

2597,76

65,71-69,26

2003

94692,00-105642,00

7575,36-8451,36

244,20

2930,40

61,32-65,33

2004

99999,36-111601,26

7999,95-8928,10

312,84

3754,08

53,07-57,95

2005

116028,00-129618,00

9282,24-10369,44

438,24

5258,88

43,34-49,28

2006

131148,00-146298,00

10491,84-11703,84

495,00

5940,00

43,38-49,25

2007

147648,00-164688,00

11811,84-13175,04

607,20

7286,40

38,31-44,70

2008

172776,00-192846,00

13822,08-15427,68

719,40

8632,80

37,54-44,04

2009

192576,00-214896,00

15406,08-17191,68

982,08

11784,96

23,50-31,45

2010

230100,00-256710,00

18408,00-20536,80

887,00

14050,08

23,70-31,60

2011

252282,00-281457,00

20182,56-22516,56

972,50

15990,48

20,77-28,98

Джерело: Мазіна О. Оцінка та чинники розвитку людського капіталу , Вісник КНТЕУ . − Київ , 2012 . − №6 (66) . − с. 22 .

Додаток В. Рівні застосування та відтворення людського капіталу і людського потенціалу

Держава

Домогосподарства

Нормативно-правове

Демографічне відтворення

Матеріальна допомога та соціальне забезпечення

Споживання , культура споживання , цільові установки , життєві плани

Інфраструктурне забезпечення процесу управління суспільними відносинами

Матеріальне забезпечення фізіологічного відтворення

Культура , менталітет , образ поведінки , суспільні цінності

Організація системи освіти , загальноосвітня та спеціалізована підготовка

Виховання , формування характеру

Організація та забезпечення медичного обслуговування

Освіта

Людський потенціал

Людський капітал

Комерціалізація людського потенціалу

Професійна підготовка , накопичення досвіду

Ринкова оцінка людського капіталу

Джерело: Власний аналіз .