Поняття та система цивільного законодавства України | MegaDOCs

Поняття та система цивільного законодавства України

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МОРСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра «Цивільного права»

КУРСОВА РОБОТА

на тему «Поняття та система цивільного законодавства України»

Виконала:

ст. 2 курсу 2 групи ЮФ

Луценко А. О.

Перевірив:

зав. кафедри

Мошак Г. Г.

Одеса – 2015

ЗМІСТ

Вступ

1. Історія

2. Поняття цивільного законодавства України

3. Система цивільного законодавства України

Висновки

Список використаної літератури

3

Вступ

Цивільне законодавство - це система нормативно-правових актів, що регулюють майнові та пов'язані з ними особисті немайнові відносини.

Цивільне законодавство не застосовується до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони іншій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин, якщо інше не встановлено законом.

Система цивільного законодавства:

Конституція України.

Цивільний кодекс 2003 р., чинний з 01.01.2004 р.

Закони України ("Про іпотеку", "Про лізинг", "Про цінні папери і фондову біржу"; "Про господарські товариства"; "Про підприємства"; "Про оренду державного та комунального майна"; "Про страхування"; "Про банки і банківську діяльність; "Про авторське право і суміжні права" тощо).

Підзаконні нормативно-правові акти (Укази Президента, Постанови Кабінету Міністрів тощо).

Суб'єкти цивільних правовідносин - фізичні особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства; юридичні особи - державні підприємства, організації та установи, приватні підприємства, кооперативи, господарські товариства, фермерські господарства, іноземні підприємства, громадські організації, релігійні організації, партії тощо. У цивільних правовідносинах можуть брати участь також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави.

Об'єкти цивільних правовідносин - матеріальні та нематеріальні блага, з приводу яких суб'єкти вступають між собою у цивільні правовідносини. Такими об'єктами є речі, тобто матеріальні предмети оточуючого світу, створені природою або людиною, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права та обов'язки, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні та нематеріальні блага (ст. 177 ЦК України).

4

1. Історія

Головні норми цивільного права були зібрані в 11 — 12 століттях у відомому збірнику «Руська Правда», але й інші писані джерела містили деякі норми цивільного права; наприклад: церковні, пісенні та генускальні адміністративні акти (устави) тощо.

Право власності на рухоме майно, включно з кіньми, рабами і т. д., базувалося на фактичному посіданні. Зем. власність не була виразно визначена, але деякі права власності, наприклад, посідання вуликів (борті) давало власникові право і на землю, т. зв. бортні землі. Цивільні зобов'язання могли діяти тільки між особами, що не були обмежені у їхній правоздатності; продаж і купівля, позика, найм і застава згадуються як договори.

Основним інститутом родини уважався шлюб, що в дохрист. часи відбувався у формі викрадення нареченої, купівлі або «приведення жінки». Навіть після того, як Церква ввела моногамію, многоженство ще було поширене за кн. Володимира і Ярослава. Розлучення наступало у висліди рішення церкв чи світських судів або спеціального «листа» (відпускного), видаваного чоловіком жінці. Спадкове право вже діяло за цієї доби, згідно з яким спадкоємцями були тільки члени родини на підставі заповіту (духівниці) абож закону.

За лит.-руської доби давні правні звичаї, переважно ті, що були записані в «Руській Правді», залишилися в силі, але були введені й нові закони, гол. ті, що були увійшли до Лит. Статуту. Значно поширився обсяг прав власності, зокрема на землю. Закони виразніше подавали правоздатність різних груп населення, що особливо виявилося у здиференційованих суспільних класах і станах з притаманними їм правами. Лише поступово було введено право шляхти на «спадщину». Панівною формою землеволодіння була «вотчина», яка давала право передавати землю у спадщину та «помістя», тобто умовне надання в тимчасове володіння без права диспозиції. Спершу селяни користувалися повними правами власності на землю, яку вони обробляли, але третій Лит. Статут (1588) позбавив їх цього права.

На укр. землях під Польщею тоді дуже скоро змінилося право на поль. зразок, зокрема в ділянці права власності на землю. Не існувало для селян право вотчини. Великі землевласники (пани, шляхта) мали повне і спадкове

5

право на свої землі («альоди»), включно з землями, які раніше були власністю селян; селяни стали тільки користувачами землі, до якої були «прикріплені».

За Лит. Держави застосовувалася застава у її фідуціярній і «піґнусовій» формі; згідно з останньою право на заставлену річ залишалося за боржником. Назагал розвиток заставного права ішов по лінії захисту боржників власників («застава на урок»). У ділянці права зобов'язань договір купівлі-продажу міг бути укладений особами з різних станів. Після обмежень 1588 селянин не міг без дозволу пана вільно диспонувати землею, що була в його користуванні. Практикувалися договори позики, оренди й обміну. Шлюб був одночасно договором і таїнством. Моногамія цілковито усунула многоженство, що тоді каралося смертю. Розлучення і скасування шлюбу належало до церк. судівництва. Позашлюбні діти (а не тільки від рабинь-заложниць) уважалися незаконними. Інститут опіки регулювало право. Спадкове право значно поширено; заповідач мав право вибрати спадкоємця і з-поза кола законних спадкоємців у стосунку до майна, що його він сам набув. Але батьківське майно мусіло переходити на законних спадкоємців з родини.

На Гетьманщині Ц. п. базувалося на звичаї, Лит. Статутові та нових законах, пізніше кодифікованих в «Правахъ, по которымъ судится малороссійскій народъ» (1743) та подекуди на нормах Маґдебурзького права. У ділянці права власності, крім шляхти, коз. стан зберігав навічно право власності на землю без жодних обмежень щодо диспозиції зем. власністю. Селяни на коз. землеволодіннях користувалися до кін. 17 ст. правом диспонувати своєю землею. Селянство держ. зем. фонду, т. зв. «свобідних військ. маєтностей», що мало виконувати для держави певні обов'язки, користувалося значно довше правом диспонувати зем, власністю. Більшість законів Лит. Статуту з родинного і спадкового права залишилися без змін.

На Зах. Укр. Землях під Польщею були запроваджені з 14 ст. поль. закони, що діяли поряд з деякими інститутами і законами нім. і канонічного права аж до поділу Польщі 1772. Ц. п. на укр. землях під Австрією (цивільний кодекс 1812) було досить модерне і поступове; воно залишалося в силі, поки не було частково замінене законами держав спадкоємців після першої світової війни.

6

Цивільний кодекс України

Прийнятий 2003 року новий Цивільний кодекс України кардинально змінив усю систему українського цивільного законодавства.

Принципи сучасного цивільного права:

неприпустимість свавільного втручання в особисте життя фізичної особи

неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків передбачених законом та Конституцією України

свобода договору

свобода підприємництва

судовий захист прав у разі їх порушення.

Функції цивільного права:

регулятивна

охоронна

попереджувально-виховна

стимулююча

7

2. Поняття цивільного законодавства України

Термін "цивільне право" вживається не тільки стосовно галузі права, а й

також для позначення сукупності законодавчих актів, що регулюють

суспільні відносини, які належать до предмета цивільно-правового

регулювання. У цьому значенні "цивільне право" (тут точніше вести мову

про "цивільне законодавство") є системою нормативних актів, що містять

цивільно-правові норми.

Співвідношення між цивільним правом І цивільним законодавством виглядає

таким чином: цивільне право — це сукупність концепцій, правових ідей,

юридичних норм; цивільне законодавство — це система нормативних актів,

що регулюють цивільні відносини.

Таким чином, цивільне право може бути охарактеризоване як внутрішня

форма права, зміст якого визначається соціальними та економічними

особливостями регульованих ним суспільних відносин, а цивільне

законодавство — як зовнішня форма права, зумовлена його змістом. Звідси

випливає, що цивільне право становить зміст цивільного законодавства, а

останнє є формою вираження цивільного права.

При визначенні поняття "цивільне законодавство" постає практично важливе

питання: що слід розуміти під терміном "законодавство"?

Відповідь на це питання слід шукати насамперед у площині співвідношення

категорій "закон" і "законодавство", з'ясовуючи, стосується поняття

"законодавство" лише законів чи ним охоплюються також і підзаконні акти

загальнонормативного характеру.

Визначення поняття "законодавство" (хоча й стосовно трудового права) дав

8

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 9 липня 1998 р.

№12-рп/98 у справі за конституційним зверненням Київської міської ради

профспілок щодо офіційного тлумачення ч.3 ст.21 Кодексу законів про

працю (КЗпП) України. Конституційний Суд встановив, що в цьому випадку

цей термін слід розуміти в широкому значенні, включаючи до нього не лише

закони, а й інші відомі нині нормативні акти.

При цьому Суд зазначив, що це визначення стосується саме ч.3 ст.21 КЗпП

України і не е єдино правильним в інших випадках використання цього

терміна. Так, у деяких нормативних документах законодавством слід

вважати лише закони, а в інших, як і у випадку з ч.3 ст.21 КЗпП — увесь

спектр нормативних документів. Щоправда, Конституційний Суд не пояснив,

за якими ознаками має визначатися, що мав на увазі законодавець,

використовуючи цей термін у тому або іншому випадку.

Слід також зазначити, що, застосувавши до терміна "законодавство", що

розглядається у ч.3 ст.21 КЗпП, розширене тлумачення, Конституційний Суд

зазначив, що не вважає такий стан справ правильним.

Розширене тлумачення поняття "законодавство" характерне і для концепції

цивільного права України, де цією категорією охоплюються не тільки

закони і підзаконні акти, а й договори та звичаї. Зокрема, як випливає з

гл.1 ЦК "Цивільне законодавство України", у ЦК України термін "цивільне

законодавство" слугує для позначення всієї сукупності норм і правил, що

регулюють цивільні відносини.

Форми цивільного законодавства України

Цивільне законодавство включає різні нормативні акти, які за своєю суттю

9

є різні нормативні акти, які за своєю суттю

є формою виявлення волі осіб, що можуть створювати норми права і

встановлювати правила поведінки в цій сфері.

Основу всього цивільного законодавства України (як і інших галузей

національного права) становить Конституція України. На основі її норм,

які стосовно цивільного права є закріпленням на конституційному рівні

положень природного права, формуються і застосовуються (а щодо звичаїв

-- лише застосовуються, бо вони сформувалися раніше за прийняття

Конституції) різні форми цивільного законодавства.

Як випливає зі змісту гл. 1 ЦК, цивільне законодавство може існувати в

(акти цивільного законодавства); 2) акти суб'єктів приватного права

(договори, корпоративні норми); 3) змішані акти (міжнародні договори,

1. Акти цивільного законодавства України.

2. Договори суб'єктів цивільного права.

3. Звичаї.

4. Міжнародні договори.

5. Інші акти цивільного законодавства (правова доктрина, прецеденти,

властивості вказаних форм цивільного законодавства, такі класифікації

ґрунтується на тлумаченні положень ЦК, не дає чіткого критерію для

З урахуванням юридичної сили форми законодавства можлива вибудова такої

закони України та ратифіковані міжнародні договори в галузі цивільного

законодавства, можна розрізняти: 1) акти суб'єктів публічного права

звичаї).

ієрархії: 1) Конституція України; 2) договори суб'єктів цивільного

10

класифікації за певними ознаками. Але, враховуючи ті чи інші специфічні

корпоративні норми тощо).

можливі за різними підставами.

Наприклад, залежно від суб'єкта, який створив норму цивільного

права, укладені на підставі і на розвиток положень Конституції; 3)

права; 4) підзаконні нормативні акти; 5) звичаї; 6) усталена судова

практика.

Слід зазначити, що наведений перелік форм цивільного законодавства, який

таких формах:

Наведені класифікації форм цивільного законодавства становлять певний

інтерес, оскільки дають можливість краще зрозуміти і сутність, і

характерні властивості цієї категорії. Водночас методологічні засади

аналізу поняття і форм цивільного законодавства ще потребують

спеціального дослідження, оскільки велика кількість форм цивільного

законодавства вперше отримала законодавче закріплення в Україні лише в

ЦК. До його прийняття і доктрина радянського цивільного права, і

практика нормотворчості в УРСР виходили з того, що єдиною формою

цивільного законодавства є закони і підзаконні акти.

Акти цивільного законодавства України

Характеризуючи акти цивільного законодавства України, слід звернути

увагу на те, що ЦК розрізняє основу цивільного законодавства України

(Конституція) і акти цивільного законодавства як такого.

Конституція України не є актом цивільного законодавства у прямому

значенні, оскільки є основою усього законодавства України і містить

11

норми різного характеру, визначаючи основи не тільки цивільного, а й

адміністративного, кримінального, процесуального законодавства тощо.

Водночас окремі її положення є нормами цивільного права, які прямо

регулюють цивільні відносини і можуть безпосередньо застосовуватися

і можуть безпосередньо застосовуватися

судами для захисту цивільних прав та інтересів як передбачених, так і не

передбачених у ЦК (див. постанову Пленуму Верховного Суду України "Про

застосування Конституції України при здійсненні правосуддя"). Зокрема

Конституція містить серед інших низку норм цивільно-правового характеру,

які визначають принципові положення регулювання відносин власності

(ст.ст. 13, 14, 41), регулювання особистих немайнових відносин

(ст.ст.21, 23, 24, 27, 28) та інші.

Відповідно до ст.8 Конституції всі інші закони України, акти Президента

України, Кабінету Міністрів та інших органів виконавчої влади мають

прийматися на основі Конституції і відповідати її положенням.

Акти цивільного законодавства як такого в свою чергу поділяються на

головний акт — ЦК та інші закони України, які видаються відповідно до

Конституції та ЦК.

Значення такого поділу відображається в тому, що інші акти законодавства

не можуть суперечити Кодексу, а при змінах і доповненнях повинні з ним

узгоджуватися.

Цивільні відносини можуть також регулюватися актами Президента України.

Стаття 106 Конституції України передбачає, що Президент України на

основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і

12

розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.

Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів, що

мають загальнонормативний характер і регулюють цивільні відносини.

Якщо акти Президента, видані у випадках, встановлених Конституцією

України, та постанови Кабінету Міністрів у галузі цивільного права в

кожному випадку є актами цивільного законодавства, то інші органи

державної влади можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють

цивільні відносини, лише у випадках і в межах, установлених законом.

Тобто вимогою до актів Президента та Кабінету Міністрів у галузі

цивільного права є відповідність останніх Конституції, ЦК або іншому

закону; водночас вимогами до актів інших органів влади України є,

по-перше, наявність у законі вказівки про те, що вони можуть видавати

нормативно-правові акти, які регулюють цивільні відносини, а, по-друге,

відповідність цих актів положенням ЦК та інших законів.

13

3. Система цивільного законодавства України

Система цивільного права - це структура галузі як невід'ємний атрибут усіх реально існуючих соціальних систем. Цивільно-правова структура є будовою та внутрішньою формою організації системи цивільного права як єдність взаємозв'язків між її елементами.

Елементами цивільно-правової структури виступають юридичні норми та інститути. Під юридичним інститутом слід розуміти групу цивільно-правових норм, які регулюють відповідні однорідні суспільні відносини. Наприклад, цивільно-правові норми, які регулюють відносини, що виникають з договору купівлі-продажу, становлять інститут купівлі-продажу

Отже, система цивільного права являє собою структуру, елементами якої є цивільно-правові норми та інститути, розміщені в певній послідовності

Структура системи цивільного права (як і будь-якої конкретної галузі права) визначається особливостями суспільних відносин, які регулюються цією галуззю права. Тому система є об'єктивною закономірністю права. При цьому загальні ознаки різноманітних відносин, які входять до предмета цивільного права, зумовлюють єдність їх правового регулювання, а специфічні ознаки конкретних видів цих відносин - диференціацію їх правового регулювання.

Система сучасного цивільного права має наметі пізнання цивільно-правового матеріалу, тобто слугує потребам практики, поліпшує вияснення відповідності знов прийнятих цивільно-правових норм з нормами права, які були раніше прийняті або існували в певний період в іншій редакції чи були скасовані.

Загальна частина цивільного права

Систему цивільного права традиційно поділяють на загальну та особливу частини. Відповідно, цивільно-правові норми та інститути поділяються на загальні та спеціальні або особливі.

У зв'язку з цим загальні норми становлять загальну частину сучасного цивільного права. Такі норми називаються загальними, оскільки стосуються всіх суспільних відносин, які регулюються цивільним правом. Наприклад, при розгляді значної кількості спорів суд з'ясовує, хто є учасниками

правовідносин, чи є вони дієздатними тощо. В усіх цих випадках, незалежно від того, йдеться про договір майнового найму чи договір довічного

14

утримання, виникає необхідність встановлення суб'єктів правовідносин, їхньої дієздатності. Тому норми щодо суб'єктів цивільного права (фізичних та юридичних осіб тощо) є загальними і становлять елемент загальної частини цивільного права.

Загальну частину сучасного цивільного права становлять норми про суб'єкти, об'єкти цивільного права, правочини, представництво та позовну давність.

Значення загальної частини в цивільному праві важко переоцінити. Вона відображає однорідність предмета галузевих норм, слугує об'єднальною засадою для всіх галузевих норм, виражає спільність їх юридичного змісту.

Загальна частина дає можливість усунути різнобій у правовому регулюванні схожих за своєю правовою природою суспільних відносин і забезпечує необхідну єдність цивільно-правового регулювання суспільних відносин, які виникають у різних сферах діяльності фізичних та юридичних осіб. Безумовні юридико-технічні переваги загальної частини цивільного права полягають у можливості значно скоротити обсяг цивільного законодавства через недопущення повторювання (дублювання) загальних норм (строки позовної давності, здійснення дієздатності тощо) в різних нормативних актах.

Особлива частина і підгалузі цивільного права

Особлива частина цивільного права регулює спеціальні (особливі) суспільні відносини і складається з підгалузей, які зумовлюють внутрішню структурну диференціацію цивільного права. Зазвичай виділяють такі шість підгалузей цивільного права: 1) речове право (право власності, речові права на чуже майно), 2) особисті немайнові права, 3) зобов'язальне право (загальні положення про зобов'язання, окремі види зобов'язань, договори та недоговірні зобов'язання), 4) виключні права або право інтелектуальної власності (авторське, патентне право, засоби індивідуалізації осіб, товарів і послуг, нетрадиційні виключні права), 5) спадкове право.

Кожна із наведених підгалузей цивільного права також має свій предмет і метод правового регулювання. Так, до предмету речового права як підгалузі права входять відносини, що опосередковують присвоєння матеріальних благ. Присвоєння таких об'єктів передбачає певну майнову самостійність і незалежність суб'єктів цих відносин. Тому при регулюванні цих відносин на основі юридичної рівності застосовується підгалузевий метод надання

15

уповноваженій особі найбільш повної майново-розпорядчої самостійності та юридичної рівності сторін.

Предмет зобов'язального права становлять відносини економічного обороту, які опосередковують процес переходу матеріальних благ. Перехід матеріальних благ неможливий без вчинення відповідних активних дій направлених на їх перехід. У зв'язку з цим у зобов'язальному праві на основі юридичної рівності сторін застосовується підгалузевий метод надання уповноваженій сторони можливості вимагати вчинення на її користь певних активних дій.

Особисті немайнові блага, які становлять предмет підгалузі особистих немайнових прав, характеризуються тим, що вони виникають з приводу невідокремлюваних від особистості духовних благ. Нормальний розвиток цих відносин можливий лише за умови невтручання сторонніх осіб в особисту сферу діяльності фізичних та юридичних осіб. Тому належне правове регулювання особистих немайнових відносин потребує використання методу всебічної (загальної) заборони. Проте застосовується цей підгалузевий метод на основі загальногалузевого методу юридичної рівності сторін, що й відрізняє згаданий метод заборони від аналогічного методу, який використовується в кримінальному праві.

Особливу підгалузь українського цивільного права становить сукупність норм ЦК України разом з правилами, які містяться в спеціальних законах, присвячених охороні виключних прав на окремі результати інтелектуальної власності і прирівняні до них об'єкти.

Предмет права інтелектуальної власності як підгалузі цивільного права становлять відносини щодо створення і здійснення особистих немайнових і майнових прав на всі результати інтелектуальної власності і прирівняні до них об'єкти, які визнаються та охороняються законом.

З урахуванням спільності низки об'єктів інтелектуальної власності і сформованої в цій сфері системи джерел права зазначену підгалузь поділяють на чотири відносно самостійні інститути: 1) інститут авторського права і суміжних прав; 2) інститут патентного права; 3) інститут правової охорони засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту продукції (робіт, послуг); 4) інститут нетрадиційних об'єктів інтелектуальної власності.

16

Відносини, які становлять предмет цієї підгалузі права, регулюються методом самостійного здійснення виключних прав у визначених законом межах, з урахуванням загально-цивільного методу юридичної рівності учасників відносин інтелектуальної власності.

Спадкове право має справу з відносинами, які опосередковують перехід майна від померлої особи до спадкоємців. У цій підгалузі права застосовується метод універсального правонаступництва на основі загальногалузевого методу юридичної рівності сторін.

Родова спільність відносин у межах підгалузі дає можливість виділити і загальні для конкретної підгалузі норми, що формують її загальну частину.

Нині така загальна частина законодавчо оформлена лише в зобов'язальному праві. Теоретичне обгрунтування і законодавче закріплення загальних частин (положень) інших підгалузей є однією із нагальних проблем науки цивільного права.

Інститути та інші структурні підрозділи цивільного права

Особливості окремих видів суспільних відносин, які входять до предмета будь-якої підгалузі цивільного права, у свою чергу, зумовлюють їх внутрішню структурну диференціацію та існування в межах конкретної підгалузі відповідних правових інститутів. Так, підгалузь зобов'язального права складається з двох інститутів: договірні та недоговірні зобов'язання. Кожний із наведених правових інститутів поділяється на субінститути. Наприклад, інститут договірних зобов'язань поділяється на такі субінститути: зобов'язання з реалізації майна, зобов'язання з надання майна в користування, зобов'язання з виконання робіт, зобов'язання з надання послуг, зобов'язання з розрахунків та кредитування, зобов'язання з перевезення, зобов'язання із страхування, зобов'язання із спільної діяльності, змішані зобов'язання. Субінститути, у свою чергу, поділяються на більш дрібні структурні підрозділи цивільного права тощо.

Систематизація цивільного права

Систему цивільного права слід відрізняти від систематики, або систематизації цивільно-правових норм.

Закони мають бути доступними і зручними для користування. Це досягається шляхом раціональної систематизації цивільного законодавства, тобто його

17

впорядкуванням на підставі класифікаційної ознаки, що її суб'єктивно обирає систематизатор. Такі класифікаційні критерії бувають різними. Наприклад, можна впорядкувати цивільне законодавство, яке регулює діяльність юридичних осіб, шляхом створення систематизованих збірників з господарського законодавства.

Формами систематизації цивільного права є кодифікація та інкорпорація. Кодифікація є формою систематизації, за якої впорядкування нормативного матеріалу забезпечується у процесі правотворчості, шляхом видання зведеного, логічно стрункого, внутрішньо узгодженого нормативного акта, який з максимальною повнотою охоплює певну галузь суспільних відносин.

До цивільних кодифікаційних актів належать ЦК України, КІМ України, Повітряний кодекс України, деякі інші законодавчі акти.

Інкорпорація являє собою форму систематизації, за якої впорядкування цивільного нормативно-правового матеріалу забезпечується шляхом об'єднання за певною класифікаційною ознакою у збірниках або інших виданнях без зміни змісту актів. Наприклад, збірник законодавчих актів з питань винахідництва, збірник з питань цивільно-правового регулювання капітального будівництва.

Цивільне право, як і будь-яка галузь права, є сукупністю розміщених в певній послідовності правових норм, об'єднаних в групи й інститути.

Цивільно-правовий інститут — це сукупність правових норм, які регулюють певну групу взаємопов'язаних суспільних відносин. Наприклад, норми, які встановлюють підстави виникнення та припинення права власності, його зміст, способи захисту, становлять один із найважливіших інститутів цивільного права — право власності. Норми, які визначають поняття договору купівлі-продажу, його форму, права та обов'язки сторін, відповідальність за невиконання зобов'язань, об'єднані в інститут купівлі-продажу.

Послідовність розміщення цивільно-правових норм відіграє важливе значення для їх розуміння та засвоєння. Так, скажімо, недоцільно починати вивчення сімейного права з питання про порядок і умови розірвання шлюбу, оскільки логіка вимагає спочатку засвоїти інститут про поняття та умови укладення шлюбу.

18

Завданням наукової систематики права є не тільки розмежування окремих галузей права, а й систематичне розташування матеріалу, що належить до певної галузі права, з метою наукового узагальнення, послідовності вивчення та вдосконалення кодифікації.

Розміщені в певній послідовності цивільно-правові інститути становлять систему цивільного права. Для приватного права Європи традиційним є існування двох основних систем побудови цивільного права: інституційної та пандектної.

Інституційна система побудови включає три основні частини, в яких містяться цивільно-правові норми:

а) про особу; б) про речі; в) про зобов'язання.

Пандектна система складається із: загальних положень, речового права, зобов'язального права, сімейного і спадкового права.

Цивільне право України побудоване за пандектною системою і традиційно складається із Першої (її інколи називають Загальною) і Другої (або Особливої) частин.

Першу або Загальну частину становлять такі інститути:

• основні положення цивільного права;

• підстави виникнення цивільних прав та обов'язків;

• суб'єкти та об'єкти цивільних прав;

• правочини;

• представництво та довіреність;

• строки та терміни;

• позовна давність.

До Другої або Особливої частини належать:

• особисті немайнові права;

• речове право і право власності;

• спадкове право;

19

• загальні положення про зобов'язання;

• окремі види договірних зобовязань (купівля-продаж, дарування, міна, позика тощо);

• окремі види недоговірних зобов’язань (заподіяння шкоди);

• зобов'язання, що виникають із односторонніх дій (обіцянка винагороди).

Сімейне право більшість вітчизняних фахівців розглядають як самостійну галузь права, тому до системи цивільного права його не включають.

Структура цивільного законодавства

Структура цивільного законодавства побудована з нормативних актів, викладених у певній послідовності за критерієм їх юридичної сили.

Структурно цивільне законодавство складається з п'яти видів нормативно-правових актів:

1) Конституція України, яка становить його основу і має найвищу юридичну силу;

2) ЦК України як основний акт цивільного законодавства;

3) інші закони, які приймаються відповідно до Конституції України;

4) постанови КМ України, які регулюють цивільні відносини;

5) підзаконні нормативно-правові акти, видані іншими органами державної влади України, органами влади АРК у випадках і в межах, установлених Конституцією України та законом.

На сьогодні зберігають чинність і підлягають застосуванню на території України окремі нормативні акти, які були прийняті в період існування СРСР в частині, що не суперечить Конституції України і законодавству України (відповідно до Постанови Верховної Ради України "Про ратифікацію Угоди про створення СНД" від 10 грудня 1991 р. Цивільно-правові акти СРСР діють на території України, якщо вони не визнані такими, що втратили чинність або не прийшли в суперечність із законодавчими актами України, прийнятими після прийняття Декларації про незалежність (державний суверенітет) України від 16 липня 1990 року № 55-ХІІ127. Отже, чинними є

20

нормативні акти СРСР, які ще не оновлені і не замінені новими. Так, наприклад, зберігають чинність Положення про поставки продукції, затверджені Радою Міністрів СРСР в 1988 р., Інструкції про прийом

21

Висновки

Цивільне законодавство - це система нормативних актів, які містять цивільно-правові норми. Як співвідносяться між собою цивільне право і цивільне законодавство? Цивільне право - це сукупність юридичних норм. Цивільне законодавство - система нормативних актів. Цивільне право - внутрішня форма права, зміст якого визначається соціально-економічними особливостями суспільних відносин, що ним регулюються; цивільне законодавство - зовнішня форма права, тісно пов'язана з його змістом. Отже, цивільне право становить зміст цивільного законодавства, а останнє є формою вираження цивільного права. Структура цивільного законодавства є будовою і внутрішньою формою організації системи цивільних нормативних актів. Цивільно-правові акти залежно від їх юридичної сили і престижу перебувають на різних структурних рівнях, а тому система цивільних правових актів у цілому є поліструктурною. Найважливішими нормативними актами є закони. Вони поділяються на основні (конституційні) і звичайні. Найвищу юридичну силу має Конституція Укр. Закони та інші нормативні акти приймаються на основі Конституції і мають відповідати їй. Конституція Укр. містить у собі норми різних галузей права, в тому числі норми цивільного права. Вона передбачає цивільно-правові засади регулювання відносин власності в ст. 13, 14 і 41. Ст. 21, 23, 24, 27, 28, 29, 31 і 32 Конституції Укр. заклали підвалини цивільно-правового регулювання особистих немайнових відносин з приводу таких особистих благ, як життя, здоров'я, ім'я, честь, гідність, ділова репутація, особисті папери, таємниця кореспонденцій та ін. Конституцію Укр. можна розглядати як центр всієї структури українського законодавства, в тому числі цивільного законодавства. Відповідно до ст.8, закони Укр., акти Президента Укр., акти КабМіну та інших органів виконавчої влади приймаються на основі Конституції і мають відповідати їй. Після Конституції вищу юридичну силу мають закони. В Укр. законодавчу владу здійснює Верховна Рада. Отже, закон - це нормативний акт, який приймається Верховною Радою Укр. Одним з найважливіших законів Укр. є ЦК Укр. Елементом системи цивільного законодавства Укр. є укази Президента Укр. Значну роль у регулюванні майнових відносин відіграють постанови і розпорядження КабМіну Укр. На рівні постанов КабМіну затверджуються досить важливі нормативні акти. Наступною частиною структури законодавства є відомчі нормативні акти. Вони є найменш організованою частиною ієрархічної структури законодавства.

22

22

Список використаної літератури

Цивільне пpаво: Підpуч. для студентів юpид. вузів і фак. / [Підопpигоpа О. А., Бобpова Д. В., Воpонова Л. К. та ін.]. — К.: Вентуpі, 1997-. Ч.2 / Редкол.: Д. В. Бобpова та ін. — 1997. — 479 с.

Шапп, Ян. Основы гpажданского пpава Геpмании: Учебник / Пеp., пpедисл. К. Аpсланова. — М.: БEК, 1996. — 283 с.

Абpамов В. А. Сделки & договоpы: Коммент. Разъяснения. — [2-е изд., пеpеpаб. и доп.]. — М.: Ось-89, 1997. — 95, [1] с.

Андpеев С. E. и др. Договоp: заключение, изменение, pастоpжение: Учеб.-пpакт. пособие / Андpеев С. E., Сивачева И. А., Федотова А. И. — М.: Пpоспект, 1997. — 374, [1] с.

Анохин В. С. и др. Защита договоpных обязательств/ Анохин В. С., Завидов Б. Д., Сеpгеев В. И. — М.: ИHФРА-М, 1998. — 284, [1] с. — (Библиотека жуpнала "Гpажданское законодательство Российской Федеpации").

Бpагинский М. И., Витpянский В. В. Договоpное пpаво: Общ. положения. — М.: [Статут], 1997. — 681с.

Бакшинскас В. Ю. Договоpные обязательства: теоpия и пpактика: Пpакт. пособие для pуководителя и бухгалтеpа. — М.: АКДИ "Экономика и жизнь", 1997. — 157 с.

Белов В. H. Финансовые договоpы/ [Ред. Л. И. Лаpина]. — М.: Финансы и статистика, 1997. — 191, [1] с.

Богданов E. В. Договоp в сфеpе пpедпpинимательства. — Х.: Фиpма "Консум", 1997. — 109, [3] с.

Бойко М. Д. и др. Цивільно-пpавові документи: Зpазки заяв, скаpг, договоpів, заповітів, доpучень, контpактів, актів з цивільно-пpавових питань / М. Д. Бойко, В. М. Співак, М. А. Хазін; За pед. В. Д. Гвоздецького. — 2-е вид., випp. й доп. — К.: Hаук. думка, 1997. — 262, [1] с.

Бухгалтеpский учет и налогообложение хозяйственных договоpов/ [Бpызгалин А. В. и дp.]. — 2-е изд., пеpеpаб. и доп. — [Eкатеpинбуpг]: Центp "Hалоги и фин. пpаво"; М.: Аналитика-Пpесс, 1997. — 180 с.

Головач А. С. Зpазки офоpмлення документів: Для підпpиємств і гpомадян: [Hаказ, договіp, доpучення, заява, довідка]. — [Донецьк]: Сталкеp, 1997. — 349 с.: іл.

Дашков Л. П., Бpызгалин А. В. Коммеpческий договоp: от заключения до исполнения: Юpид. офоpмление. Пpакт. советы. Обpазцы договоpов, пpетензий, исков / Инфоpм.-внедpен. центp "Маpкетинг". — М., 1997. — 323 с. — (Библиотека делового человека).

23

Договоpа в пpедпpинимательской деятельности. — Х.: Б. и., 1996. — 178с. — (Библиотека "Фактоpа").

Договоpы в деятельности малых пpедпpиятий: [Обpазцы контpактов. Сопpоводит. документы] / [Ред. Пустозеpова В. М.]. — М.: [ПРИОР], 1998. — 112 с.

Завидов Б. Д. Договоp: подготовка, заключение, изменение: Пpакт. pекомендации. Коммент. законодательства. Пpимеpы сост. pазлич. договоpов / [Отв. pед. H. П. Куpцев]. — М.: ИHФРА-М, 1997. — 352 с. — (Библиотека жуpнала "Консультант диpектоpа").

Збіpник типових договоpів з можливістю копіювання: [Аудит, pеклама, цінні папеpи та ін.] / [Упоpяд. Воїна І. А., Ред. Кpивенко О. А.]. — К.: Сплайн, 1998. — [62] с.

Збіpник типових договоpів: З можливістю копіювання / [Упоpяд. Воїна І. А.; Ред. Кpивенко О. А.]. — 2-е вид., випp. і доп. — К.: Сплайн, 1999. — [65] с.

Збіpник типових договоpів: З можливістю копіювання / [Упоpяд. Воїна І. А.; Ред. Кpивенко О. А.]. — К.: Сплайн, 1998. — [64] с.

Коваленко Г. и др. Посpеднические договоpы: юpидические, налоговые и бухгалтеpские аспекты/ Коваленко Г., Гpек Г., Чимшит О.; Центp юpид. и бух. сеpвиса "Авеpс". — [Днепpопетpовск]: Изд. Дом "Баланс-Клуб": [Изд. дом "В. Дудник"], 2000. — 93 с.: ил., табл. — (Авеpс-бухгалтеpия).