Контрольна робота з дисципліни: «Вища освіта і Болонскій процес» | MegaDOCs

Контрольна робота з дисципліни: «Вища освіта і Болонскій процес»

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТРАНСПОРТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІНСТИТУТ ЗАОЧНОГО ТА ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

Контрольна робота

з дисципліни: «Вища освіта і Болонскій процес»


ПЛАН

Вступ…………..3

1.Основні історичні етапи Болонського процесу…….……..4

2.Гармонізація архітектури системи європейської вищої освіти в основних документах Болонського процесу……….5

3.Адаптація вищої освіти України до вимог Болонського процесу……….….8

Висновки……………10

Список використаної літератури………………….…11

ВСТУП

Актуальність теми. Освіта – це стратегічний ресурс соціально-економічного і культурного розвитку суспільства, поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності держави на міжнародній арені. Процес наближення України до Європи відбувається за кількома напрямами, один із яких – освітянський. У 1999 р. міністерства освіти 29 країн підписали Болонську декларацію. Цим актом країни-учасниці вирішили створити до 2010 р. єдиний європейський освітньо - науковий простір. В умовах приєднання України до Болонського процесу цілком закономірною постала необхідність перебудови і вдосконалення системи державного управління вищою освітою по спрямуванню української освіти на досягнення нею сучасного світового рівня, збільшення внеску в розвиток економіки, науки, освіти, культури країни й добробуту народу. Таким чином, актуальність теми дослідження визначається насамперед соціальним замовленням: до чого і як необхідно готувати майбутніх спеціалістів у сучасних соціально-економічних умовах, і що слід змінити в системі державного управління вищою освітою України.

Предметом «Вища освіта і Болонський процес» є дослідження процесу еволюції національних освітніх систем світу, факторів, що зумовили потребу в створенні єдиного Європейського освітянського простору, реформування вітчизняної вищої освіти на основі Болонської декларації у контексті світових, загально цивілізованих вимірів.

Метою дисципліни є формування інтелектуально - морального потенціалу нації, формування цілісного уявлення про політичні, соціально-економічні передумови.

1. Основні історичні етапи Болонського процесу.

Болонський процес — система заходів європейських державних установ (рівня міністерств освіти), університетів, міждержавних і громадських організацій, пов'язаних із вищою освітою, спрямована на структурне реформування національних систем вищої освіти країн Європи, зміни освітніх програм і потрібних інституційних перетворень з метою створення до гою р. європейського наукового й освітянського простору задля підвищення спроможності випускників вищих навчальних закладів до працевлаштування, поліпшення мобільності громадян на європейському ринку праці, підвищення конкурентоспроможності європейської вищої школи.

Нині Болонський процес — це 47 країн-учасниць, тисячі вищих навчальних закладів, студентство яких прагне інтегруватися.

Процес об'єднання Європи та його поширення на Схід супроводжується формуванням спільного освітянського та наукового простору. Цей процес дістав назву Болонського від назви університету в італійському місті Болонья (Італія), де започатковано цю ініціативу.

В історії Болонського процесу виділяють три етапи:  Передісторія: від Великої Хартії Університетів (1988 р) до Болонської декларації; Початок: Болонська декларація (1999 р);   Розвиток: після Болонської декларації. Ідеї ​​створення європейського університетського співтовариства та єдиного європейського простору вищої освіти виходять від найстарішого в Італії й у всій Європі Болонського університету. Ще в 1986 році, готуючись до свого 900-річного ювілею, він звернувся до всіх університетів Європи з пропозицієюприйняти Велику Хартію Університетів - Magna Charta Universitarum. Ідея була з ентузіазмом підхоплена, і під час ювілейних урочистостей в 1988 році цей документ, що проголошує універсальні і вічні цінності університетської освіти, а також необхідність тісних зв'язків між ними, був підписаний ректорами 80 ВНЗ. Поступово процес європейської інтеграції вищої освіти став підніматися з університетського на державний рівень. У 1998 р. в Парижі в стінах Сорбонського університету відбулася нарада міністрів освіти чотирьох країн (ФранціяВеликобританіяНімеччинаІталія). Підписана ними Сорбонської декларація "Про гармонізацію архітектури європейської системи вищої освіти" вперше обгрунтувала стратегічну мету створення зони європейської вищої освіти і прискорила подальший розвиток подій. У 1999 році в м. Болоньї (Італія), відбулася історична перша конференція тридцяти європейських міністрів освіти. Прийнята ними декларація "Зона європейської вищої освіти", визначила основні цілі, що ведуть до досягнення порівнянності і до гармонізації національних освітніх систем вищої освіти в країнах Європи. З цієї декларації і починається Болонський процес. Надалі зустрічі європейських міністрів освіти стали регулярними з інтервалом у два роки, щоразу до болонського процесу приєднувалися нові країни.

Другий історичний етап розвитку Болонського процесу відбувся у 2001 р. в Празі, країни, що приєдналися до Болонського процесу на Празькому саміті це – Кіпр, Ліхтенштейн, Туреччина, Хорватія. Представники 29 країн, що підписали декларацію, зустрілися, щоб оцінити досягнуті успіхи і визначити напрямки й пріоритети дій на наступні роки. Головна мета - формування Зони європейської вищої освіти й конкурентоспроможності вищих навчальних закладів Європи. Вища освіта повинна розглядатися як суспільне благо, вона була, є і залишається важливою цінністю західного суспільства. Міністри звернули увагу на:1 .Енергійне продовження Болонського процесу.2.Сприяння забезпечення привабливості Зони європейської вищої освіти.3.Навчання протягом усього життя ( система безперервної освіти).4.Вищі навчальні заклади і студенти.5.Створити групу сприяння для доведення справи Болонського процесу докінця, яка повинна бути утворена з представників усіх країн, що підписаливідповідні документи.Позитивні моменти впровадження ступеня "бакалавр наук"Більшість європейських країн запровадили, впроваджують або планують впровадити систему вищої освіти, яка полягає в послідовному здобутті ступенів "бакалавр", "магістр" і "доктор наук". Реформи в цьому напрямі проводять у системах вищої освіти, що базуються виключно на університетах (тобто "унітарні" системи), а також в "бінарних" або "дуалістичних" системах.

Третій історичний етап на Бергенському саміті,   2005 р. в норвезькому місті Бергені. На цій зустрічі до Болонського процесу приєдналася Україна, а також Молдова, Вірменія, Азербайджан, Грузія. Бергенська зустріч підтвердила зміну дій із створення планів на майбутнє на практичне втілення у життя, а саме:

прийняття спільної структури кваліфікаційних рівнів Зони європейської вищої освіти з обов'язковою розробкою національних структур кваліфікаційних рівнів до 2010 року - початок робіт із даного питання назначено на 2007 рік;

прийняття директив та стандартів забезпечення якості, створення запиту до ENQA, EUA, ESIB, EURASHE щодо розробки подальших пропозицій, що стосуються запропонованої реєстрації агенцій забезпечення якості;

подальше наголошення на важливості соціального виміру вищої освіти, що включає академічну мобільність (але не лімітується нею);

необхідність взаємодії між Зоною європейської вищої освіти та іншими частинами світу ("зовнішній вимір");

зростаюча важливість адресації розвитку Зони європейської вищої освіти після 2010 року.

Остання зустріч відбулася в 2007 р. в Лондоні. На сьогоднішній день країни, що не є учасницями Болонського процесу – Білорусь, Монако, Сан-Марино, Югославія.

2. Гармонізація архітектури системи європейської вищої освіти в основних документах Болонського процесу.

Болонська декларація 1999 р. та інші документи Болонського процесу започаткували серії реформ, необхідних для гармонізації архітектури системи європейської вищої освіти, збільшення сумісності, порівнянності та конкурентоспроможності європейської вищої освіти, а також підвищення її привабливості і для громадян країн Європи, і для громадян та дослідників інших країн.

Головна мета цього процесу — консолідація зусиль наукової й освітянської громадськості й урядів країн Європи не лише для істотного підвищення конкурентоспроможності європейської системи науки та вищої освіти у світовому вимірі, а й для підвищення її ролі в суспільних демократичних перетвореннях.

Характеристика основних положень документів Болонського процесу.

Magna Charta Universitatum – Велика хартія університетів.

Підписана в Ітілії  18 вересня 1988 р. під час урочистостей, присвячених 900-річчю найстарішого Болонського університету. Цей документ визначає фундаментальні принципи, якими мають керуватись університети, щоб забезпечити розвиток освіти та інноваційний рух у світі, який швидко змінюється. Метою хартії стало відзначення найважливіших цінностей університетських традицій і сприяння тісним зв'язкам між університетами Європи.   Хартія закріплює основні цінності, права та обов'язки університету як ключового інституту суспільства, діяльність якого присвячена визначенню й поширенню найважливіших принципів і знань, наданню суспільству інтелектуальних орієнтирів.Університети Європи, які підписали Велику хартію університетів, мають зосереджувати свої зусилля відповідно до цих орієнтирів у таких напрямах своєї діяльності:- одержувати і поширювати інформацію про автономію університетів у країнах Європи та за її межами, про готовність проводити реформи,  що впливають на суспільні перетворення в окремих країнах і в Європі в цілому; - оцінювати ситуації, коли університети вважають, що їх можливості діяти, розвивати й поширювати нові ідеї стримуються політичною та економічною владою; - пропонувати теми для дискусій щодо прав та обов'язків університетів у соціальному, культурному й економічному розвитку, виконувати громадські обов'язки університетів.

Лісабонська конвенція (м. Лісабон, 1997 р.)

Конвенцію про визнання кваліфікацій, що стосуються вищої освіти в європейському регіоні (Лісабон, 1997 p.), розроблено і прийнято під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО. Вона містить угоди про:•  визначення основних термінів (доступ; прийом; оцінка вищих навчальних закладів і програм; оцінка індивідуальних кваліфікацій; повноважний орган з питань визнання; вища освіта; вищий навчальний заклад; програма вищої освіти; період навчання; кваліфікація (кваліфікація вищої освіти; кваліфікація, що дає доступ до вищої освіти); визнання; вимоги (загальні вимоги; особливі вимоги);•  компетенцію державних органів;•  основні принципи оцінки кваліфікації;•  визнання кваліфікацій, що дають доступ до вищої освіти;•  визнання періодів навчання;•  визнання кваліфікацій вищої освіти;•  визнання кваліфікацій біженців, переміщених осіб та осіб, що перебувають в становищі біженців;•  інформацію про оцінку вищих навчальних закладів і програм;•  інформацію з питань визнання;•  механізми здійснення;•  заключні положення.

Зазначимо, що не всі країни, які приєдналися до Болонського процесу, підписали Лісабонську конвенцію.Головна ідея, зафіксована в Лісабонській конвенції: «Велике розмаїття систем освіти в європейському регіоні відображає його культурну, соціальну, політичну, філософську, релігійну й економічну різноманітність, яка становить виняткове надбання, що потребує всілякої поваги; прагнення країн, які підписали конвенцію, полягає в тому, щоб надати всім людям цього регіону можливість повною мірою користуватися цим джерелом різноманіття, полегшивши доступ жителям кожної держави й учням навчальних закладів до освітніх ресурсів інших держав».

Сорбоннська декларація (м. Париж, Сорбонна, 1998 p.)

25 травня 1998 року чотири європейські міністри підписали в Парижі (Сорбонна) спільну декларацію. Головні положення цієї декларації такі:•   формування відкритого європейського простору у сфері вищої школи;•   міжнародне визнання та міжнародний потенціал систем вищої освіти, безпосередньо пов'язаний з прозорістю і легкістю для розуміння дипломів, ступенів і кваліфікацій;•  орієнтація переважно на двоступеневу структуру вищої освіти (бакалавр, магістр) як умова підвищення конкурентоспроможності європейської освіти і визнання;•  використання системи кредитів (ECTS);•  міжнародне визнання першого ступеня вищої освіти (бакалавр);•  надання випускникам першого ступеня права вибору подальшого навчання, щоб отримати диплом магістра (коротший шлях) або доктора (довший шлях) у послідовному режимі;•   підготовленість магістрів і докторів до науково-дослідницької діяльності;•  підтвердження Лісабонської конвенції;•  пошук шляхів ратифікації набутих знань і оптимальних можливостей для визнання дипломів і вчених ступенів;•  стимулювання процесу вироблення єдиних рекомендацій для досягнення зовнішніх визнань дипломів і кваліфікацій та працевлаштування випускників;•  формування Європейського простору вищої освіти;•  зближення структур виданих дипломів і циклів (ступенів, етапів, рівнів, ярусів) навчання;•  консолідація позиції, яку займає Європа в світі, постійним удосконаленням і оновленням освіти, доступної всім громадянам ЄС.

Сорбоннська декларація не порушує питань про обмеження змісту освітніх програм, навчальних планів і методів навчання. Навпаки в ході інколи особливо гарячих дебатів наголошувалося на різноманітності відмінностей і потребі поважного ставлення до них. Сорбоннська декларація не була спробою обмежити культурне чи освітнє різноманіття і не містить у собі ідей, що допускають подібне її трактування.

Болонська конвенція (м. Болонья, 1999 p.). Спільна декларація міністрів освіти Європи

Європейський процес, завдяки його особливим досягненням упродовж останніх декількох років, стає більш відчутною та значущою реалією для ЄС і його громадян. «Європа знань» є на сьогодні широко визнаним незамінним фактором соціального та людського розвитку, а також невід'ємною складовою зміцнення й інтелектуального збагачення європейських громадян, оскільки саме така Європа спроможна надати їм необхідні знання для протистояння викликам нового тисячоліття разом з усвідомленням спільних цінностей і приналежності до єдиної соціальної та культурної сфери.Загальновизнаним є першочергове значення освіти й освітньої співпраці для розвитку та зміцнення стабільних, мирних і демократичних суспільств, що особливо відчувається на прикладі ситуації на південному сході Європи.У Сорбоннській декларації від 25 травня 1998 року, в основу якої покладено саме такі міркування, наголошується на провідній ролі університетів у розвитку європейського культурного простору. Група європейських держав прийняла запрошення взяти на себе зобов'язання щодо досягнення визначених у Декларації цілей, підписавши її чи висловивши принципову згоду. Зі свого боку, європейські вищі навчальні заклади взяли на себе завдання та головну роль у створенні Європейського простору вищої освіти, у тому числі виходячи з основоположних принципів Болонської університетської хартії 1988 року.Обраний курс пролягає у правильному напрямі та має значущу ціль. Досягнення більшої сумісності та відповідності систем вищої освіти потребує постійної рушійної сили. У зустрічі, що відбулася 18 червня, взяли участь авторитетні фахівці та науковці з усіх представлених на ній держав. Було вироблено ряд корисних порад щодо кроків, які потрібно здійснити.Зокрема, необхідно зосередитися на вирішенні завдання збільшення міжнародної конкурентоспроможності європейської системи вищої освіти. Життєздатність та ефективність будь-якої цивілізації вимірюється її культурним впливом на інші країни. Тому виникає потреба забезпечити існування такої системи вищої освіти в Європі, яка була б привабливою для всього світу й відповідала б особливостям європейських культурних і наукових традицій.

Завдання Болонської декларації:

Болонський процес на рівні держав було започатковано 19 червня 1999 року в Болоньї (Італія) підписанням 29 міністрами освіти від імені своїх урядів документа, який назвали «Болонська декларація». Цим актом країни-учасниці узгодили спільні вимоги, критерії та стандарти національних систем вищої освіти й домовилися про створення до 2010 року єдиного європейського освітнього та наукового простору. У межах цього простору мають діяти єдині вимоги до визнання дипломів про освіту, працевлаштування та мобільності громадян, що істотно підвищить конкурентоспроможність європейського ринку праці й освітніх послуг.Власне, цим документом було задекларовано прийняття загальної системи порівняльних освітньо-кваліфікаційних рівнів, зокрема через затвердження додатка до диплома; запровадження в усіх країнах двох циклів навчання за формулою 3+2, при цьому перший, бакалаврський цикл має тривати не менше трьох років, а другий, магістерський — не менше двох років, і вони мають сприйматися на європейському ринку праці якраз як освітні та кваліфікаційні рівні; створення систем кредитів відповідно до європейської системи трансферу оцінок, включно з постійним навчанням; сприяння європейській співпраці щодо забезпечення якості освіти, розробку порівняльних критеріїв і методів оцінки якості; усунення перешкод на шляху до мобільності студентів і викладачів у межах визначеного простору.

Конференція європейських вищих навчальних закладів та освітніх організацій (м. Саламанка, 2001 р.)

Вищі навчальні заклади Європи підтверджують свою підтримку положень Болонської декларації та рішучість щодо створення Європейського простору вищої освіти до кінця цього десятиріччя.

Якість як основоположний наріжний камінь. Європейський простір вищої освіти, виправдовуючи сподівання своїх засновників, має керуватися основними академічними цінностями, тобто демонструвати якість. Якість — це головна основоположна умова для довіри, відповідності, мобільності, сумісності та привабливості в Європейському просторі вищої освіти.

Укріплення довіри. Подібно до оцінки наукових досліджень, забезпечення якості вищої освіти має міжнародний вимір. Вирішення проблеми в майбутньому потребуватиме створення на європейському рівні механізму взаємного визнання результатів дотримання якості підготовки фахівця з відповідною акредитацією.

Відповідність. Навчальні програми мають повністю відповідати потребам європейського ринку праці, відповідно до того, коли присвоюється кваліфікація: після бакалаврського курсу навчання чи після магістратури.

Мобільність. Однією з необхідних якостей Європейського простору вищої освіти є вільна мобільність студентів, викладацького складу та випускників. Для здійснення визнання та мобільності вони можуть використовувати вже існуючі інструменти, а саме: ECTS, Лісабонську конвенцію, додаток до диплома, мережу NARIC/ ENIC.

Подібні кваліфікації бакалаврського та магістерського рівнів. Вищі навчальні заклади схвалюють рух до створення загальновизнаної кваліфікаційної системи, яка б ґрунтувалася на основних формулюваннях бакалаврських/магістерських та аспірантських курсів навчання. Загальновизнано, що бакалаврські звання присвоюють, коли нараховано від 180 до 240 кредитів згідно з ECTS, але предмети мають бути різноманітними, спрямованими на початок трудової діяльності або такими, що дають можливість підготуватися до подальшого аспірантського навчання. За певних обставин університет може ухвалити рішення щодо запровадження інтегрованої програми, яка б вела безпосередньо до присвоєння магістерського звання. Предметні мережі відіграють важливу роль у досягненні зазначених цілей. Університети переконані в корисності накопичувальної системи оцінювання знань і переведення студента з одного вищого навчального закладу до іншого. Ця система ґрунтується на ECTS, а також на праві ухвалювати рішення щодо прийнятності системи оцінювання знань, набутих у будь-яких інших навчальних закладах.

Комюніке зустрічі європейських міністрів, відповідальних за вищу освіту (м. Прага, 2001 р.)

Через два роки після підписання Болонської декларації і через три роки після Сорбоннської декларації міністри вищої освіти Європи, які представляли 32 країни, що підписали документи, зібралися в Празі з метою проаналізувати досягнення та визначити напрями й пріоритети на найближчі роки щодо розвитку процесу. Цими напрямами та пріоритетами стали:

Прийняття системи зрозумілих і подібних ступенів (спрощення академічного та професійного визнання курсових дисциплін, учених ступенів та різних нагород).

Прийняття системи, яка б, головним чином, ґрунтувалася на двох основних циклах (розрізнення вищої освіти бакалаврського та магістерського циклу).

Запровадження системи кредитів (прийняття загальновизнаних характеристик кваліфікації, підкріплених кредитною системою на зразок ECTS або іншою ECTS-подібною, яка, за потреби, дозволятиме переведення та виконуватиме функцію нагромадження).

Забезпечення мобільності (усунення перешкод вільному пересуванню студентів, викладачів, дослідників, апарату управління).

Сприяння європейській співпраці в гарантуванні якості (потреба близького європейського співробітництва та взаємної довіри у прийнятті національних систем забезпечення якості).

Включення до програм європейського компонента (розробка навчальних модулів, курсів і програм на всіх рівнях з «європейським» змістом, орієнтацією та організацією).

Навчання протягом усього життя (стратегія побудови системи післядипломного навчання для подолання проблеми конкурентоспроможності, застосування нових технологій та досягнення єдності суспільства, запезпечення рівних можливостей і поліпшення якості життя).

Підвищення ролі вищих навчальних закладів і студентів (залучення університетів та інших вищих навчальних закладів, а також студентів як компетентних, активних і конструктивних партнерів до створення і формування Європейського простору вищої освіти).

Покращення привабливості Європейського простору вищої освіти. Особливу увагу міністри зосереджували на тому, що якість вищої освіти й наукової роботи є і має бути вирішальним фактором європейської привабливості та конкурентоспроможності. Міністри дійшли згоди, що слід приділяти більше уваги перевагам, які дає європейський простір вищої освіти закладам і програмам різних профілів. Вони закликали до тіснішої співпраці між європейськими країнами в контексті можливих труднощів і перспектив транснаціональної освіти.

Третій етап Болонського процесу відбувся в Берліні 18-19 вересня 2003 року, де було підписано відповідне комюніке. Принципово нове рішення Берлінського саміту — поширення загальноєвропейських вимог і стандартів уже й на докторські ступені. Установлено, що в країнах — учасницях Болонського процесу має бути один докторський ступінь — «доктор філософії» у відповідних сферах знань (природничі науки, соціогуманітарні, економічні та ін.). Була запропонована формула триступеневої освіти (3-5-8), згідно з якою не менше трьох років відводиться для отримання рівня «бакалавр», не менше 5 років — для отримання рівня «магістр» і не менше 8 років для отримання вченого ступеня «доктор філософії».Важливо, що освітньо-кваліфікаційні рівні і вчений ступінь розглядаються як складові цілісної системи освіти людини. Акцентовано увагу на потребі сприяти європейському простору вищої освіти. Особлива увага приділялась важливості контролю і дотримання європейських стандартів якості освіти на всьому просторі. Ці стандарти в Європі розробляє і підтримує відома міжнародна організація, що має назву Європейська мережа з гарантування якості (European Network Quality Assurance — ENQA).Розроблено додаткові модулі, курси та навчальні плани з європейським змістом, відповідною орієнтацією та організацією. Наголошено на важливій ролі, яку мають відігравати вищі навчальні заклади, щоб зробити реальністю навчання протягом усього життя. Зазначено, що Європейський простір вищої освіти та Європейський простір дослідницької діяльності — дві взаємопов'язані частини спільноти знань.На європейському рівні міністри закликали ENQA та її членів розробити у співпраці з EUA, EURASHE та ESIB узгоджені стандарти, процедури та рекомендації з питань гарантії якості, а також впровадити системи рівноправного розгляду та (або) акредитації навчальних структур.Студентство — повноправний партнер в управлінні вищою освітою. Міністри наголосили на потребі забезпечити гідні умови проживання та навчання для студентів, маючи на увазі, щоб вони могли успішно завершити курс навчання впродовж обумовленого строку без перешкод, пов'язаних із соціальною та економічною ситуацією в їхніх сім'ях.Міністри також підкреслили важливість досліджень і міждисциплінарності для підвищення якості та конкурентоспроможності європейської вищої освіти. Вони закликали до збільшення мобільності на докторському та післядокторському рівнях і заохотили університети до зміцнення співпраці у виконанні програм на здобуття докторського ступеня та в підготовці молодих науковців.

Комюніке конференції «Загальноєвропейський простір вищої освіти — досягнення цілей» (м. Берґен, 2005 р.)

Система ступенів. Ми затверджуємо транснаціональну систему кваліфікацій у Загальноєвропейському просторі вищої освіти, що охоплює три цикли (включаючи, у рамках національних особливостей, можливість прискореного здобуття вищої освіти першого циклу), єдині ідентифікатори за кожним циклом, на основі знань та вмінь, отриманих у результаті навчання, а також кількість кредитів у першому та другому циклі. Ми беремо на себе зобов'язання розробити до 2010 р. національні системи кваліфікацій, сумісні з транснаціональною системою кваліфікацій у Загальноєвропейському просторі вищої освіти, розпочавши роботу над цим питанням до 2007 р.

Забезпечення якості. Ми приймаємо стандарти та основні принципи забезпечення якості в Загальноєвропейському просторі вищої освіти, відповідно до пропозицій Європейської мережі гарантування якості (ENQA). Ми беремо на себе зобов'язання впровадити запропоновану модель експертного оцінювання органів із забезпечення якості на національному рівні, одночасно звертаючи увагу на загальноприйняті напрями та критерії.

Отже, до 2010 року очікується:

створення єдиного європейського простору вищої освіти, визначальними принципами якого є якість підготовки фахівців, зміцнення довіри між суб’єктами освіти, відповідальність європейському ринку праці, мобільність студентів сумісність структури освіти та кваліфікації на вузівському та післявізівському етапах підготовки, посилення конкурентоспроможності європейської системи освіти на світовому ринку освітніх послуг, формування і зміцнення інтелектуального, культурного, соціального й науково-технічного потенціалу Європи.

3. Адаптація вищої освіти України до вимог Болонського процесу

Ступенева система освіти в Україні знана з часів середньовічча. На межі 16-17 ст. в Україні було розпочато створення вищих навчальних закладів – Острозький культурно-освітній центр, Львівська та Київська братські школи, Київська колегія, Києво-Могилянська академія, Академія вищої школи у Турові (1572 р.), Володимиру-Волинському (1577 р.), Слуцьку (1580 р.), Львові (1586 р.) Львівській університет (1661 р.) та ін. Після закінчення навчання студентам надавались наукові ступені бакалавра, ліценціата, магістра та доктора.

На кінець 18 ст. Україна мала розвинену власну багатоступеневу освітню систему. На кінець 18 ст. на переважній більшості етнічних українських земель здійснюється перехід до загальнодержавної системи народної освіти Російської імперії, активна розбудова якоїпротя 19 ст.відчутно позначилось і на розвитку освітньої справи в Україні.

Стратегічні напрями модернізації освіти і науки, значущість цих сфер у суспільному розвитку країни визначаються як об'єктивними тенденціями загальносвітового розвитку, так і тісно пов'язаними внутрішньодержавними процесами. Перша стратегічна мета України в розвитку освіти і науки — утвердження в суспільстві розуміння абсолютної пріоритетності цих сфер та фактичне її забезпечення. Друга стратегічна мета полягає в модернізації освітянської діяльності задля того, що готувати людину, здатну до ефективної життєдіяльності в XXI столітті. Для досягнення цієї мети потрібно вирішити такі завдання. По-перше, треба суттєво скоригувати спрямованість освітнього процесу до набуття інноваційної сутності.

По-друге, треба модернізувати освіту в бік формування самодостатньої особистості з урахуванням її природних здібностей та психологічних особливостей. Третє завдання в модернізації освіти полягає в переведенні матеріально-технічної бази навчального процесу на сучасний рівень. Сьогоднішня освіта неможлива без сучасних комп'ютерів, електронних підручників, новітніх фізичних, хімічних та біологічних кабінетів. Четверте завдання полягає у здійсненні мовного прориву в освіті, а потім і в українському суспільстві. Цей прорив включає в себе забезпечення знання державної української мови, а також забезпечення вивчення іноземних мов.Реалізація цих завдань дозволить сформувати якісно нове (інноваційне) освітнє середовище в контексті вимог Болонського процесу.

Основні принципи входження України до цього середовища полягають у наступному. По-перше, підготовка висококваліфікованого фахівця здійснюється як наскрізна, послідовна, цілісна система (учень — студент — фахівець (бакалавр, магістр). По-друге, реалізація стандартів освіти сучасності в їх змістовому й організаційному вираженні здійснюється на таких позиціях: самостійність і творча активність викладачів як базовий принцип; гуманістичність, фахова глибина й досконалість як зміст та інноваційні технології як методи. По-третє, сьогоднішня освіта неможлива без інтеграції освітньої діяльності в європейський і світовий інформаційний простір.

Навчальний процес у сучасному університеті повинен бути спрямованим на реалізацію змісту вищої освіти на підставі державних стандартів і кваліфікаційних вимог до фахівців та з урахуванням інших варіантів, що дають можливість або продовжити освіту в будь-якому закордонному ВНЗ, або отримати відповідну кваліфікацію за кордоном на основі певного закінченого циклу освіти. Зміст освіти визначається освітньо-професійними програмами, у яких відображено змістово-реалізаційні аспекти освітньо-кваліфікаційних характеристик, визначено нормативний зміст навчання, встановлено вимоги до змісту, обсягу та рівня освітньої і професійної підготовки фахівців відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня певної спеціальності. Зміст підготовки фахівців полягає в науково обґрунтованій системі дидактично та методично оформленого навчального матеріалу. Він складається з нормативної та вибіркової частин. Загальний обсяг годин аудиторної та самостійної роботи студентів знаходиться, відповідно, у межах 50% від обсягу годин, визначених навчальними планами на вивчення дисциплін. Значний простір у навчальних планах окремих спеціальностей займають спеціалізації. У межах кожної спеціалізації читаються і проводяться відповідні спецкурси та спецсемінари.

Значна увага приділяється організації, проведенню самостійної роботи та контролю за нею. Традиційно використовуються такі форми організації та проведення самостійної роботи студентів: семестрові завдання для самостійної та індивідуальної роботи; консультації, індивідуальні заняття, колоквіуми, графічно-розрахункові та контрольні роботи, позаурочне читання з іноземних мов тощо. У навчальних планах спеціальностей дедалі чіткіше реалізується тенденція до скорочення аудиторних годин та збільшення кількості годин, які відводяться на самостійну роботу студента (50-60% навчального часу). Творча (евристична), наближена до наукового осмислення та узагальнення робота можлива лише як результат організації самостійного навчання з обов'язковою присутністю в ній ставлення перед собою цілей та їх досягнення за допомогою ефективних технологічних схем самоосвіти. Сьогодні методологією процесу навчання та, відповідно, оцінювання знань студента визначено його переорієнтацію із суто лекційно-інформативної на індивідуальнодифе-ренційовану, особистісноорієнтовану форму. Сучасний стан інформаційного забезпечення звів суть лекції до консультативно-оглядового означення проблеми та аналізу можливих напрямків її вирішення. Усі світові та пропоновані останнім часом національні стандарти за основу навчання беруть самостійну, творчу роботу того, хто навчається. На цьому принципі базуються й новітні, включно інформаційні, технології навчання. Пошук практичної реалізації такого принципу навчання привів нас до ідеї використання в навчальному процесі індивідуальних навчально-дослідних завдань (ІНДЗ).

Індивідуальне навчально-дослідне завдання є видом позааудиторної самостійної роботи студента навчального, навчально-дослідного чи проектно-конструкторського характеру. Воно використовується в процесі вивчення програмного матеріалу навчального курсу й завершується разом зі складанням підсумкового іспиту чи заліку з даної навчальної дисципліни. ІНДЗ — це завершена теоретична або практична робота в межах навчальної програми курсу, яка виконується на основі знань, умінь і навичок, одержаних у процесі лекційних, семінарських, практичних та лабораторних занять, охоплює декілька тем або зміст навчального курсу в цілому.

Висновки

Оновлена система вищої освіти покликана виховувати громадянина держави Україна, всебічно розвинену особистість, для якої потреби у фундаментальних знаннях та у підвищенні загальноосвітнього і професійного рівня асоціюється зі зміцненням своєї держави. Побудова оновленої системи освіти - повинна стати національною ідеєю, зміст якої полягає у збереженні і примноженні давніх освітніх традицій українців.Багато десятиліть Україні була відгороджена від решти світу "залізною завісою" і лише в останні роки з'явилася реальна можливість дати порівняльну оцінку вітчизняної та закордонних систем освіти.

Список використаної літератури

1. М.Ф. Дмитриченко, Б.І. Хорошун Вища Освіта і Болонський процес. - К.: Знання України, 2007. 2. К.В. Корсак, І.О. Ластовченко Вища Освіта і Болонський процес. - К.: МАУП, 2007. 3. В.І. Байденко Болонський процес: структурна реформа віщої ОСВІТИ. – М.: Дослідницький центр якості підготовки спеціалістів, 2002. 4. В.Г. Воронкова, О.Є. Швець. Вища освіта і Болонський процес. – Запоріжжя, 2004. 5. В.Г. Кремень Болонський процес: зближення, а не уніфікація// Дзеркало тижня №48(473) – 13-19-грудня 2003. 

6. Методичка «Вища освіта і Болонський процес» , Б.І. Хорошун, О.М.Язвінська.