Визначте, яка із систем організації навчального процесу є, на Ваш погляд, найбільш прийнятною для вітчизняної вищої освіти. Обґрунтуйте шляхи її подальшого розвитку | MegaDOCs

Визначте, яка із систем організації навчального процесу є, на Ваш погляд, найбільш прийнятною для вітчизняної вищої освіти. Обґрунтуйте шляхи її подальшого розвитку

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТРАНСПОРТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ТРАНСПОРТНИХ ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Кафедра «Кафедра філософії та педагогіки»

Контрольна робота

на тему:

«Визначте, яка із систем організації навчального процесу є, на Ваш погляд, найбільш прийнятною для вітчизняної вищої освіти. Обґрунтуйте шляхи її подальшого розвитку»

Студента (ки) 6 курсу 1 групи

напряму підготовки 8.07010102,

Керівник _______________

Національна шкала ________________

Кількість балів: __________

Оцінка: ECTS _____

2015 р.

Обрані Україною шляхи модернізації вищої освіти аналогічні загальноєвропейським підходам. Кредитно-модульну систему організації навчального процесу (КМСОНП) - модель організації навчального процесу, яка ґрунтується на використанні модульних технологій навчання та залікових освітніх одиниць (залікових кредитів), розглядають як засіб підвищення мобільності студентів під час переходу з однієї навчальної програми на іншу, включно з програмою після дипломної освіти.

За основу пропонується прийняти ЕСТБ- систему, розроблену європейською комісією, що дозволяє особистості ефективно діяти в межах концепції "навчання упродовж усього життя". ЕСТБ передбачає покласти в основу обліку трудомісткості навчальної роботи студента кредити, які накопичуються (акумулюються) протягом усього терміну навчання студента і можуть бути перезарахованими в іншому навчальному закладі. Згідно з додатком 1 Конвенції Ради Європи та ЮНЕСКО про визнання кваліфікації з вищою освітою " кредит - точно документована мінімальна умовна одиниця вимірювання "вартості" будь - якої зі складових навчальної програми, виконаної студентом під час навчання".

Заліковий кредит - завершена задокументована частина (навчальної дисципліни, практики, курсового проектування тощо) навчання студента, що підлягає обов'язковому оцінюванню та зарахуванню. Залікові кредити містять модулі декількох видів навчальної діяльності студентів (аудиторну, самостійну та індивідуальну роботу).

Модуль - це задокументована завершена частина освітньо-професійної програми (ОПП), що реалізується відповідними видами навчальної діяльності студента (лекції, практичні, семінарські, лабораторні заняття, самостійна та індивідуальна робота, практики, контрольні заходи, кваліфікаційні роботи).

Змістовий модуль - це система елементів навчальної дисципліни, поєднаних за ознакою змісту та за допомогою відповідних методів навчання.

Кожен ВНЗ розробляє власну кредитно-модульну систему, що є внутрішньою. Присвоєння студенту академічного ступеня відбувається після того, як він/вона накопичив /ла певну кількість кредитів. Проміжок часу, упродовж якого допускається процес акумулювання, є довільним, але з певними обмеженнями.

Переваги акумуляційної кредитної системи полягають у: - гнучкості, бо кожен студент самостійно вибирає шляхи накопичення

заданої кількості кредитів;

- можливості ефективної реалізації принципу індивідуалізації навчання;

- підвищення ефективності навчання із забезпеченням оптимізації витрат;

- самооптимізації процесу навчання.

Тимчасовим положенням про організацію навчального процесу в кредитно-модульній системі підготовки фахівців (Наказ Міністерства освіти і науки України № 48 від 23.01.2004 р.) визначені принципи упровадження кредитно - модульної системи в навчальний процес вищої школи, а саме:

порівняльної трудомісткості кредитів, яка полягає в досягненні кожним студентом встановлених ЕСТБ норм, що забезпечують академічну мобільність студентів, державне та міжнародне визнання результатів освіти на конкретних етапах виконання студентом індивідуального навчального плану.

Кредитності - суть її полягає у декомпозиції змісту освіти та навчання на відносно єдині і самостійні за навчальним навантаженням студентів частки, які забезпечують:

- на рівні індивідуального навчального плану - набір (акумулювання) заданої трудомісткості кількості кредитів, що відповідають розрахунковій нормі виконання студентом навчального навантаження в умовах кредитно-модульної організації навчального процесу;

- на рівні вивчення навчальної дисципліни - набір (акумуляція) заданої для даної дисципліни кількості кредитів, що включають у себе виконання необхідних видів діяльності, передбачених програмою вивчення навчальної дисципліни.

Модульності - визначає підхід до організації оволодіння студентом змістовими модулями і проявляється через специфічну для модульного навчання організацію методів і прийомів навчально-виховних заходів, основним змістом яких є активна, самостійна творча пізнавальна діяльність студента.

Методичного консультування - полягає в науковому та інформаційно - методичному забезпеченні діяльності учасників освітнього процесу.

Організаційної динамічності - сутність її знаходить вияв у забезпеченні можливостей зміни змісту навчання з урахуванням динаміки соціального замовлення і потреб ринку праці.

Гнучкості та партнерства - виявляється у побудові системи освіти таким чином, щоб зміст навчання й шляхи досягнення цілей освіти та професійної підготовки відповідали індивідуальним потребам і можливостям студента.

Пріоритетності змістової та організаційної самостійності і зворотного зв'язку - полягає у створенні умов організації навчання, що вимірюється та оцінюється результатами самостійної пізнавальної діяльності студентів.

Науковості та прогностичності - полягає у побудові (встановленні) стійких зв'язків змісту освіти з сучасними науковими досягненнями і дослідженнями.

Технологічності та інноваційності її сутність постає у використанні ефективних педагогічних та інформаційних технологій, що сприяє якісній підготовці фахівців з вищою освітою та входженню до єдиного світового інформаційного і освітнього простору.

Усвідомленої перспективи - полягає в забезпеченні умов для глибокого розуміння студентом цілей освіти та професійної підготовки, а також можливості їх успішного досягнення.

Діагностичності, що забезпечує можливість оцінювання рівня досягнення та ефективності сформульованих і реалізованих цілей освіти й професійної підготовки випускників ВНЗ.

З метою контролю за якістю академічних досягнень студентів з використанням встановлених стандартів транснаціональної освіти запроваджується обов'язкове переведення оцінок національної школи до шкали ЕСТв (табл. 1).

Таблиця 1

Оцінка академічних досягнень студентів

Національні гарантії якості освіти повинні містити:

- визначення відповідальності органів управління освітою та навчальних закладів за якість освіти;

- оцінку програм ВНЗ, яка поєднує внутрішній контроль (ректорський контроль) та зовнішню перевірку (Державна інспекція, експертні ради, ДАК та ін.), а також публікацію результатів контролю;

- систему акредитації, сертифікації або подібні процедури;

- залучення до моніторингу якості освіти міжнародних організацій;

- міжнародне співробітництво та створення спілок, що опікуються перевіркою якості вищої освіти.

Одним із важливих положень Болонських угод є орієнтація вищих навчальних закладів на такий рівень знань, умінь і навичок випускників, які б забезпечили його конкурентоспроможність на європейському ринку праці. Для забезпечення визнання кваліфікацій цей процес повинен бути спрощеним, що може підтверджуватися додатком до диплома, рекомендованого ЮНБСКО. Згідно Болонських угод запропоновано видавати такий додаток усім студентам, які закінчують ВНЗ після 2005 року. Міжнародний диплом єдиного для Європи зразка повинен визнаватися всіма роботодавцями Європи. У сукупності запропоновані Болонською угодою заходи сприятимуть забезпеченнюпривабливості європейської системи освіти, залученню до навчання в європейських університетах студентів з інших регіонів світу.

Входження системи вищої освіти України в європейський освітній простір передбачає її побудову з урахуванням принципів, які мають за основу університетську хартію, прийняту в Болоньї (Magna Charta Universitatum, 1998 p.), зокрема:

1. Автономія у поєднанні з відповідальністю.

Вищі навчальні заклади повинні мати право формувати свою стратегію, визначати власні пріоритети у навчанні та проведенні наукових досліджень, витрачати ресурси, профілювати свої програми, встановлювати власні критерії для прийому викладачів і студентів.

Університети потребують необхідної організаційної свободи, чітких та сприятливих умов регулювання і достатнього фінансування. Конкуренція, яка повинна мати місце, не може бути зведена до комерції.

2. Освіта як відповідальність перед суспільством. Першочергового значення набуває відповідальність ВНЗ за якість

освіти і підготовки фахівців.

Зона європейської вищої освіти і українська вища школа, як її структурний елемент, повинні будуватися на європейських традиціях відповідальності системи освіти перед суспільством; на широкому і відкритому доступі як до двоступеневого так і після ступеневого навчання; на освіті для розвитку особистості та навчанні протягом усього життя; на громадянськості та принципах соціальної доцільності освіти.

3. Вища освіта, грунтована на наукових дослідженнях.

Цей принцип спирається на тезу, згідно якої наукові дослідження є рушійною силою вищої освіти. Тому створення Зони європейської вищої освіти має відбуватися одночасно зі створенням Зони європейських наукових досліджень.

4. Організація диверсифікації.

Диверсифікація (лат. diversus - різний н facerй - робити) - полягає у широкій різноманітності навчальних закладів, навчальних програм і органів управління освітою. Традиційно європейська вища школа характеризується різноманітністю мов, національних освітніх систем, типів вищих навчальних закладів, орієнтацією профілів підготовки і навчальних планів. Водночас її ефективність залежить від здатності оптимально організовувати це різноманіття з отриманням позитивних результатів. Завданням Болонських угод є не уніфікація європейських вищих навчальних закладів, а забезпечення змін і полегшення умов для координації та зближення (конвергенції) освітніх систем з урахуванням національних і європейських особливостей.

Реформування національної системи вищої освіти України згідно зазначених вище напрямків сприятиме її наближенню до європейських стандартів. Якість процесів оновлення, які відбуваються в сучасних українських ВНЗ, дають підстави для впевненості у можливості подальшого примноження інтелектуального багатства нації і забезпечення успішності соціально-економічного розвитку української держави.

На початку третього тисячоліття українська вища школа знаходиться на хвилі глибинних освітніх реформ теперішнього часу. Мережа вищих навчальних закладів України налічує 904 заклади усіх рівнів акредитації та форм власності, зокрема 373 ВНЗ III-IV рівнів акредитації (192 університети, 57 академій, 123 інститути, 1 консерваторія) та 531 заклад І-ІІ рівнів акредитації (205 коледжів, 188 технікумів та 138 училища) .

До держаної і комунальної форми власності належить 236 навчальних заклади III-IV рівнів акредитації та 466 навчальних закладів І-П рівнів акредитації; приватної форми власності - 115 навчальних закладів III-IV рівнів акредитації та 87 - І-П рівнів акредитації. У 2007 --2008 навчальному році студентами перших курсів ВНЗ ГО-IV рівнів акредитації стали 633,7 тис. осіб. З розрахунку на 10 тисяч населення 607 осіб є студентами вищих навчальних закладів, з яких 512 навчаються у ВНЗ Ш-IV рівнів акредитації, а 95 - у ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації.

З метою забезпечення відповідності мережі вищих навчальних закладів потребам економіки і суспільства, як зазначено на підсумковій

колегії Міністерства освіти і науки України 21 березня 2008 року, необхідно провести поетапну передачу відомчих вищих навчальних закладів у підпорядкування Міністерства освіти і науки, оптимізувати впродовж 2009-2010 років мережу ВНЗ шляхом їх об'єднання і створення регіональних, корпоративних, дослідницьких університетів з урахуванням регіональних і загальнодержавних потреб у фахівцях з вищої освітою.

Це надасть можливості підвищити науковий, педагогічний, методичний і виховний потенціал ВНЗ, розв'язати проблеми якісного кадрового забезпечення навчального процесу, оптимізації керівного та управлінського складу, забезпечити належну організацію навчального процесу, наукової діяльності та якості вищої освіти, відповідність регіональним потребам ринку праці, ринку освітніх послуг, запобігання міграції молоді у зв'язку з освітнім чинником.

Підготовка гармонійно розвиненої особистості, здібної до творчої життєдіяльності в суспільстві, що інтенсивно трансформується, є глобальною проблемою, на вирішення якої в першу чергу спрямовують свої зусилля вища та загальноосвітня школи України.

Приєднання України до Болонських угод висуває низку вимог до розвитку освіти, найсуттєвішими серед яких постають:

- збагачення національної системи освіти передовим досвідом інших країн у контексті загальноєвропейських, світових освітніх процесів;

- визначення стратегії і пріоритетів у підготовці фахівців вищої кваліфікації відповідно до глобальних і регіональних соціально-економічних та демографічних процесів;

- упровадження інноваційних, прогресивних форм організації навчально-виховного процесу з урахуванням новітніх інформаційних та освітніх технологій;

- напрацювання досвіду організації підготовки спеціалістів за різними формами (дистанційної, заочної та ін.) освіти;

- удосконалення методичного, організаційно-технічного забезпечення навчального процесу;

- зміна парадигми підготовки сучасних науково-педагогічних працівників відповідно до завдань та основних особливостей розвитку національної системи освіти;

- упровадження нових форм підвищення кваліфікації викладачів ВНЗ, сучасних керівників, спеціалістів народного господарства. Як один із кроків у вирішенні цих актуальних проблем і завдань нами було здійснено аналіз набутого вітчизняного і світового досвіду в галузі освіти та перспектив упровадження його кращих зразків у навчально-виховний процес вищих навчальних закладів, про що буде йти мова в міні-модулі 1.2.

Література:

1. Підручник «Педагогіка, її місце в системі наук» Глінська О.П.,Воркут Е.Г.

2.http://pidruchniki.com/19350326/pedagogika/perspektivi_rozvitku_suchasnoyi_vischoyi_shkoli_ukrayini#833;

3. Підручник «Сучасна вища школа в освітній системі України» Аврамов В.А.

Вступ

Одним із важливих чинників, котрі реально визначають майбутнє нації, виступає освіта. Зусиллями багатьох поколінь педагогів в Україні створено міцний фундамент народної освіти. Українська нація - одна з найосвіченіших у світі. Розвиток і зміцнення її інтелектуального потеінціалу - це локомотив не лише для економіки, а й для забезпечення гідного місця в колі цивілізованих народів Об’єднаної Європи.

За роки становлення та розвитку Української держави мали місце злети освіти, науки, гуманістичної культури і одночасно репресії інтелектуальної елітинації, спроби реформувати освіту, але їх реалізація дала незначні результати: освіта України вже давно не відповідає соціальним запитам суспільства. Натомість різко зростає її негатив: відсутність професіональної підготовки у цілому, низький професіоналізм, недостатня інтелігентність і відповідальність викладача; низькамотивація навчати і навчатися. Багато років ізоляції української вищої школи від світових освітніх тенденцій призвели до того, що з ряду показників ми катастрофічно відстали від самого процесу цивілізації суспільства.

Сьогодні на державному рівні з’явилося розуміння необхідності удосконалення освіти, введення загальноєвропейської системи гарантії якості освіти, системи накопичення, реалізація принципів Болонської декларації як важеля виходу українського суспільства з кризи. Протягом останніх років в Україні напрацьовано документи (нормативно-правова база) для модернізації (трансформації) освітньої сфери: Національна доктрина розвитку освіти у XXІ ст., державністандарти базової і повної середньої освіти, нові навчальні плани і програми, нові підручники. У загальноосвітній школі здійснюється перехід до профільногонавчання (12-річна середня освіта), введено 12-бальну шкалу оцінювання якості навчальних досягнень учнів. Підвищені вимоги до освіти і професійної підготовки регламентовані комплексом нормативних документів для розробки складових системи стандартів вищої освіти. Результати реформи освіти поки що незначні. Формально – проголошена реформа, на практиці – існує мережа уніфікованих старих шкіл і ВНЗ. Сьогодні основну увагу необхідно зосередити, у першу чергу, на змісті навчання, а він – практично не змінився. Залишився таким же характер відносин між учнями і вчителем, студентами і викладачами. Потребує докорінної зміни система роботи викладача і студента у навчально-виховному процесі. Викладач ВНЗ повинен стати не лектором, а організатором і керівником отримання студентами знань, даючи їм правильний напрям, де і які знання отримати, як показати знання під час тестів і екзаменів.

Класична вітчизняна парадигма навчального процесу «суб’єкт – об’єкт» має трансформуватися в західну парадигму: «суб’єкт – суб’єкт», коли студентамнадаються повноваження у виборі курсів для вивчення і викладачів, що відповідає потребі суспільства у самостійних особистостях, які здатні проявляти ініціативу та приймати рішення.

Спрямованість освіти України до єдиної Європи ускладнюється відсутністю єдиного освітнього простору, створення якого необхідно для подальшого розвитку української освіти